бич

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	бич	бичі́
Р.	бича́	бичі́в
Д.	биче́ві бичу́	бича́м
З.	бич	бичі́
Ор.	биче́м	бича́ми
М.	бичі́ бичу́	бича́х
Кл.	бичу́*	бичі́*

би́ч

Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 4b за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -бич-.

Вимова

• МФА : [ˈbɪt͡ʃ] (одн.), [beˈt͡ʃʲi] (мн.)
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

[4], ціп

Значення

1. довгий батіг; канчук, нагайка. ◆ Кругом болото обступивши, Бичами ляскали псарі Котляревський
   1. кий або палиця, якою б'ють. ◆ Пес не тікає від колача, але від бича! Стефаник
2. перен. те, що завдає великої шкоди, лиха. ◆ Безробіття, цей страшний бич робітничого класу при капіталізмі, набирає дедалі більш загрозливих розмірів
3. перен. гостре викриття, картання. ◆ В посланії «І мертвим, і, живим, і ненародженим» Шевченко прилюдно в обличчя б'є перевертнів бичем свого презирства П. Г. Тичина
4. коротка частина ціпа, якою б'ють, вимолочуючи колос; бияк. ◆ Микола задумавсь і з усієї сили так уперіщив снопа, що рипиця луснула і бич одскочив І. С. Нечуй-Левицький

Холоніми

1. —
2. —
3. —
4. —
5. ціп

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від ??

Переклад

довгий батіг; канчук, нагайка

кий або палиця, якою б'ють

те, що завдає великої шкоди, лиха

гостре викриття, картання

коротка частина ціпа, якою б'ють, вимолочуючи колос; бияк

Джерела

• Словник УЛІФ: бич