бриніти

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	—	—	—	—
Ти	—	—	—	—
Він Вона Воно	—	брині́в брині́ла брині́ло	брині́тиме	—
Ми	—	—	—	—
Ви	—	—		—
Вони	—	—	—	—
Дієприкм. теп. ч.	—
Дієприкм. мин. ч.	—
Дієприсл. теп. ч.	—
Дієприсл. мин. ч.	—
Пас. дієприкм. теп. ч.	—
Пас. дієприкм. мин.	—
Безособова форма	—

бриніти (не зазначено розбиття на склади)

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, безособове, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 4b.

Корінь: -брин-; суфікс: -і; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

• МФА: [breˈnʲite]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. утворювати дзвенячий протяжний звук (перев. про струни і т. ін.); дзвеніти. ◆ Там бубни й сопілки бринять Леся Українка
   1. дзвінко звучати. ◆ Тонкий голосок її бринів, як струна, і вона вела ним довго-довго Панас Мирний
   2. дзижчати (про комах). ◆ Над Семеновою головою бриніли комарі дивними голосами Лесь Мартович
   3. дзюрчати (про воду). ◆ А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли П. П. Чубинський
2. яскраво вирізнятися своїм кольором (звичайно червоним) при цвітінні, дозріванні (про квіти, плоди). ◆ Аби почала перша маківочка бриніти, вже й угледить 【Горпина】, і зараз вирве й любує єю [нею] Марко Вовчок
3. блищати, виблискувати. ◆ Бринять багнети, виструнчені скісно Бажан
4. * обр. ◆ Кожен його день бринів духм’яним гірським повітрям, був безкінечним і наповненим натхненним спогляданням навколишньої краси. Джерело — Хімич М. Повернення Гриня.

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від ??

Переклад

утворювати дзвенячий протяжний звук

дзвінко звучати

дзижчати (про комах)

дзюрчати (про воду)

яскраво вирізнятися своїм кольором (звичайно червоним) при цвітінні, дозріванні

блищати, виблискувати

образно

Джерела

• Словник УЛІФ: бриніти