горіти

Матеріал з Вікісловника
Перейти до: навігація, пошук

Українська[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

горіти

Дієслово недоконаного виду.

Корінь: -гор-; суфікс: -і-; закінчення: -ти

Вимова[ред.]

МФА: []

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. піддаватися дії вогню, знищуватися вогнем, гинути у воші ◆ Здалося Кавунові, що горить його двір, палає його клуня. Нечуй-Левицький, II, 1956, 212)
  2. давати або випромінювати світло; світитися ◆ немає прикладів застосування.
  3. перен. бути в жару, відчувати жар (перев. від хвороби) ◆ Голова горить, і тіло болить. Марко Вовчок, І, 1955, 353 ◆ Олечка горіла, лоб і руки були такими гарячими, що холодні компреси не допомагали. Антон Хижняк, Тамара, 1955, 189).
  4. перен. червоніти від приливу крові; ставати гарячим ◆ Щоки в неї горіли, в грудях тріпалося прикре почуття несповненого обов'язку… ◆ (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 314); Я йшов додому і відчував, як у мене горіли вуха. Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 171).
  5. перен., звичайно чим пройматися сильним почуттям, пристрасно захоплюватися якоюсь справою, віддаватися чому-небудь ◆ Я горів бажанням пробитися на широкий шлях театральної творчості (Минуле українського театру, 1953, 96) ◆ Над цією скринькою людина трудилася, певно, не один тиждень, і не просто майструвала, а горіла натхненням. Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 9
  6. перен. виражати сильне почуття, захоплення чимось, напруження думки ◆ Широке, розрум'янене обличчя Варивопа горіло захватом і силою. Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 409)
  7. сяяти яскравим блиском або виділятися яскравими фарбами, кольорами ◆ На клумбах горіли маки, а ранні левкої тільки що розпускались (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 392 ◆ На грудях голови артілі Давида Васильовича Бойка горять дві золоті медалі. Іван Цюпа, Україна.., 1960, 252)
  8. блищати (про очі, які виражають сильне почуття, захоплення чимось, напружену думку) ◆ Очі, сірі, сховані в пухкі водянисті мішечки, лукаво мінилися, горіли завзяттям. Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 164)
  9. пересихати на стеблі ◆ Майже заразом з ячменями просилися на збирання і пшениці, горіли гречки ◆ Іван Ле, Вспопі.., 1960, 42); Уже третій тиждень віяв суховій, і молода ярина почала горіти під ним. Петро Панч, В дорозі, 1959, 46)
  10. псуватися, нагріваючись від злежування при доступі кисню; пріти, гнити ◆ Сіно горить у стіжку.
  11. розм. швидко зношуватися, рватися ◆ — Позалатувала [ватянку] трохи.. Але чи надовго.. — Ну, просто горить усе на ньому! (Андрій Головко, II, 1957, 576 ◆ Взуття на хлопцях так і горить. Павло Автомонов, Коли розлуч. двоє, 1959, 158)
  12. перен., розм. зазнавати невдачі в якій-небудь справі ◆ З другого ж спектаклю театр імені Лесі Українки почав горіти (Юрій Смолич, Театр.., 1940, 212) ◆ — Я ще трохи посиджу в читалці. Горю на молекулярній фізиці, як атом у реакторі. Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 298)
  13. перен., розм. не виконуватися, не здійснюватися ◆ [Валя:] Нам просто не щастить!.. У такі дні залишаємось без управляючого і без інженера... План горить... (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 208)
  14. перен., фам. бути виявленим, викритим у чому-небудь ◆ Вони [вуркагани], звичайно, впіймалися знові!.. — Ти партач. Удруге через тебе горю. Іван Микитенко, II, 1957, 339 ◆ немає прикладів застосування.

Синоніми[ред.]

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Споріднені слова[ред.]


Етимологія[ред.]

Від ?

Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]


Переклад[ред.]