омофор
Українська[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
| відмінок | однина | множина |
|---|---|---|
| Н. | омофо́р | омофо́ри |
| Р. | омофо́ру | омофо́рів |
| Д. | омофо́рові омофо́ру |
омофо́рам |
| З. | омофо́р | омофо́ри |
| Ор. | омофо́ром | омофо́рами |
| М. | на/у омофо́ру | на/у омофо́рах |
| Кл. | омофо́ру* | омофо́ри* |
о-мо-фо́р
Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка).
Корінь: -омофор-.
Вимова[ред.]
- МФА : [ɔmɔˈfɔr] (одн.), [ɔmɔˈfɔre] (мн.)
прослухати вимову?, файл- УФ: []
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- частина убрання сановної духовної особи (єпископа, архієрея і т. ін.), що накидається на плечі. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
Синоніми
- ↑ ?
Антоніми
- ↑ ?
Гіпероніми
- ↑ ?
Гіпоніми
- ↑ ?
Холоніми[ред.]
Мероніми[ред.]
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]
Колокації[ред.]
Прислів'я та приказки[ред.]
Споріднені слова[ред.]
| Найтісніша спорідненість | |
Етимологія[ред.]
Від укр. омофо́р церк. «частина вбрання сановної духовної особи, що накидається на плечі»; — рос. болг. омофо́р, омофоръ, амафоръ, амфоръ, пол. omofor «наплічник архієрея», чеськ. omoforion, сербохорв. о̀мофор, стсл. ωмофор; — через церковнослов'янське посередництво запозичено в давньоруську мову із середньогрецької; сер.-грец. ώμοφόρι(сгр.
[[ώμοφόριον#=«наплічник» утворено з основ гр. ὦμος «плече», спорідненого з санскр. aṁsa-, готська ams, лат. umerus, вірм. us, тох. A es, В āntse «тс.» і гр. φωρέω «ношу», пов'язаного з гр. φωρο «несу», спорідненим з {[lang|la|fero|тс.}}, psl. berǫ, укр. беру́. — Фасмер III 140; Преобр. І 649; ССРЛЯ 8, 857; SW III 776; РЧДБЕ 432; Skok II 556; Frisk II 1148; Pokorny 128—132, 778. — Див. ще бра́ти. — Пор. люци́фер, семафор, фо́сфор.
Переклад[ред.]
| Список перекладів | |