пані

Матеріал з Вікісловника

Українська
[ред.]

Морфосинтаксичні ознаки[ред.]

відмінок однина множина
Н. па́ня па́ні
Р. па́ні па́нь
Д. па́ні па́ням
З. па́ню па́нь
Ор. па́нею па́нями
М. па́ні па́нях
Кл. па́не па́ні

па́-ні

Іменник, істота, жіночий рід, II відміна (тип відмінювання 2a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -пан-; закінчення: .

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. ввічлива форма звертання, згадування, зазвичай до одруженої жінки [≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1] ◆ [Мічурін:] Вельмишановні пані і вельмишановні пани. […] Я трохи відкрив лише вузеньку щілинку в таємницю природи. Олександр Петрович Довженко, «Мічурін», 1949 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  2. шаноблива форма звертання до жінки в усній народній мові [≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2] ◆ [Кобзар (заводе пісню):] Наїхали до Марусі козаченьки в гості, — Марусенько пані! Чи є твій пан дома? Панас Мирний, «У черницях», 1884 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  3. істор. одружена поміщиця в старій Польщі, Литві, Україні й Білорусі [≈ 3][≠ 3][▲ 3][▼ 3] ◆ Опівночі верталася додому в своє село якась багата пані. І. С. Нечуй-Левицький, «Чортяча спокуса», 1885 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Панський улюбленець, він [орел] щодня одержував з ласки пані Софії щедрий раціон — живу, взяту з отари вівцю. О. Т. Гончар, «Перекоп», 1957 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) * у порівняннях ◆ [Явдоха:] А гарно, тату, Галі в окулярах. Так, мов яка дуже велика пані. Панас Мирний, «Перемудрив», 1884 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  4. перен., ірон., зневажл. жінка, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін. [≈ 4][≠ 4][▲ 4][▼ 4] ◆ Не велика Стеха пані, тим що сіла в панські сани. Народне прислів’я (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Серед села вдова жила // У новій хатині, // Білолиця, кароока // І станом висока, // У жупані; кругом пані, // І спереду й збоку. Т. Г. Шевченко, «Утоплена», 8 (20) грудня 1841 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  5. істор. особа жіночої статі, що займала привілейоване становище в дореволюційному суспільстві [≈ 5][≠ 5][▲ 5][▼ 5] ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
  6. істор. особа, що має владу над іншими [≈ 6][≠ 6][▲ 6][▼ 6] ◆ [Сабіна:] Хай пан дозволить піти рабині знову до роботи, бо, може, вернеться з дороги пані, то ще мене за лінощі скарає. Леся Українка, «Йоганна, жінка Хусова», 1909 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Знялась буча. Пані [економова мати] та наймичка сварились, докоряли одна одній та мало не бились… М. М. Коцюбинський, «На віру», 1891 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Від великодня служить [Зінька] у них, а так наче давно вже. Що вже намучилась, і цур їм. У роботі завжди, сама ж усе, бо він десь або по ділах, або гуляє, а вона ж — пані, ні за холодну воду. А. В. Головко, «Бур’ян», 1927 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  7. істор. жінка, що за зовнішніми ознаками належить до привілейованих верств населення [≈ 7][≠ 7][▲ 7][▼ 7] ◆ Постояли ми там годину, а може, й більш. Якась пристаркувата пані до нас іде. Марко Вовчок, «Сестра», 1858 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Худа й бліда, мов свічка, пані розповідала про те, як їй тяжко було добути собі чорного агата для намиста, що гадючкою стисло її горло. Олесь Досвітній, «Жебрачка», 1928 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  8. чия-небудь дружина [≈ 8][≠ 8][▲ 8][▼ 8] ◆ Моя жінка засилає Вам і Вашій пані привіт. М. М. Коцюбинський, лист до Панаса Мирного, 1 (14) жовтня 1903 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  9. у Польщі, Литві, Україні й Білорусі: ввічлива форма звертання або називання щодо осіб жіночої статі привілейованих верств суспільства [≈ 9][≠ 9][▲ 9][▼ 9] ◆ От було тільки що зійдуться вони, зараз і почнуть якусь там ущипливу розмову між собою. — Е, — каже було наш старий, — є, пані-сусідко! Я б вас де полковником настановив! Марко Вовчок, «Три долі», 1861 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Ще перед ранішнім чаєм в столовій з'являлась пані Констанція незвичайно рухлива і енергічна. М. М. Коцюбинський, «Дебют», 1909 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)

Синоніми

  1. ?
  2. ?
  3. ?
  4. ?
  5. ?
  6. ?
  7. ?
  8. ?
  9. ?

Антоніми

  1. ?
  2. ?
  3. ?
  4. ?
  5. ?
  6. ?
  7. ?
  8. ?
  9. ?

Гіпероніми

  1. ?
  2. ?
  3. ?
  4. ?
  5. ?
  6. ?
  7. ?
  8. ?
  9. ?

Гіпоніми

  1. ?
  2. ?
  3. ?
  4. ?
  5. ?
  6. ?
  7. ?
  8. ?
  9. ?

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Колокації[ред.]

Прислів'я та приказки[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Найтісніша спорідненість

Етимологія[ред.]

Жіноча форма від пан, що зводиться до праслов'янської форми *gъpanъ, від котрої також виникли пол. pan, чеськ. pán, словац. pán, н.-луж. pan. — Запозичення з польської мови; праслов. *gъpanъ цілком певної етимології не має; очевидно, запозичення з давньоіранського джерела; ір. *gu-pāna- / *gau-pāna- «коров’ячий пастух, охоронець скоту» склалося з основ ір. gau- «корова, бик, велика рогата худоба» і pāna- «захист, охорона, сторожа», похідної від *pā- «берегти, захищати»; менш переконливе традиційне пов’язування *gъpanъ з жупан «начальник округу (у різних слов’янських землях)» (Фасмер III 195—196; Преобр. II 13; Brückner 393; Holub-Lyer 355); безпідставною була спроба (Соболевский РФВ 71, 442—443) відокремлення *panъ від *gъpanъ і пояснення його як запозичення з дакійської мови; недостатньо обґрунтованою є спроба (Machek ESJČ 531; Holub-Kop. 263) пояснення panъ як вторинного утворення до pani, яке зіставляється з д.-грец. ποτνία «володарка, пані», давньоінд. pátnī «те ж саме». Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983. — ISBN 966-00-0816-3. Т. 4: Н — П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3.

Переклад[ред.]

ввічлива форма звертання, згадування, зазвичай до одруженої жінки
шаноблива форма звертання до жінки в усній народній мові
одружена поміщиця в старій Польщі, Литві, Україні й Білорусі
жінка, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін.
особа жіночої статі, що займала привілейоване становище в дореволюційному суспільстві
особа, що має владу над іншими
жінка, що за зовнішніми ознаками належить до привілейованих верств населення
дружина
ввічлива форма звертання або називання щодо осіб жіночої статі привілейованих верств суспільства

Джерела[ред.]