церковнослов'янська мова
Українська[ред.]
Тип та синтаксичні ознаки[ред.]
цер-ков-но-сло-в'·я́н-ська мо́-ва
Стійка словосполука (термін). Використовується як іменна група.
Вимова[ред.]
- МФА: [t͡sɛ̝rˌkɔu̯nɔ̝slɔ̝u̯ˈjɑnʲsʲkɑ̽ ˈmɔwɑ̽]
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- пізня старослов'янська мова (XI-XVII ст.), мова релігійної літератури у східних і південних слов'ян ◆ Церковнослов'янська мова богослужіння була, звичайно, зрозумілішою для народу, ніж латинська мова католицького культу. О. І. Білецький, «Від давнини до сучасності, I», 1960 р. ◆ Учителькою була… матушка Раїса. Вона викладала російську й церковнослов'янську мови, закон божий, арифметику і навіть астрономію. Олесь Донченко, «III», 1956 р.
Етимологія[ред.]
Похідне утворення від церква та слов'яни, див.
Переклад[ред.]
| Список перекладів | |
Джерела[ред.]
• Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 203.