банькатий

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відм.	однина			множина
	чол. р.	сер. р.	жін. р.
Н.	банька́тий	банька́те	банька́та	банька́ті
Р.	банька́того	банька́того	банька́тої	банька́тих
Д.	банька́тому	банька́тому	банька́тій	банька́тим
З. (іст./неіст.)	банька́того (іcт.) банька́тий (неіст.) {{{з (чол, неіст)}}}	банька́те	банька́ту	банька́тих (іст.) банька́ті (неіст.) {{{з (мн, неіст)}}}
О.	банька́тим	банька́тим	банька́тою	банька́тими
М.	банька́тім банька́тому	банька́тім банька́тому	банька́тій	банька́тих

бань-ка́-тий

Прикметник, відмінювання 1a.

Корінь: -баньк-; суфікс: -ат; закінчення: -ий.

Вимова

• • МФА: [bɐnʲˈkɑtei̯]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. вульг. надто опуклий, витріщений (про очі). ◆ — Бряжчать карбованці! — аж крикнув Копронідос, і його здорові, банькаті очі аж закрутились І. С. Нечуй-Левицький
2. який має такі очі; витрішкуватий. ◆ Галина Петрівна враз упізнала банькату англійку О. В. Донченко

Синоніми

Антоніми

Гіпероніми

Гіпоніми

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від ??

Переклад

Список перекладів

Список перекладів

Джерела

• Банькатий // Словник української мови : в 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
• Словник УЛІФ: банькатий