Українська

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	буркочу́	буркота́в	буркота́тиму	—
Ти	бурко́чеш	буркота́в буркота́ла	буркота́тимеш	буркочи́
Він Вона Воно	бурко́че	буркота́в буркота́ла буркота́ло	буркота́тиме	—
Ми	бурко́чем (бурко́чемо)	буркота́ли	буркота́тимем(о)	буркочі́м(о)
Ви	бурко́чете	буркота́ли		буркочі́ть
Вони	бурко́чуть	буркота́ли	буркота́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	буркочачи́
Дієприсл. мин. ч.	буркота́вши
Безособова форма	буркочно

бур-ко-та́-ти

Корінь: -буркот-; суфікс: -а; дієслівне закінчення: -ти.

недок. перех. і без додатка. говорити тихо і невиразно ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ — Ви, діточки (до мене та до Катрі), не слухайте, що стара буркоче Марко Вовчок
1. говорити невиразно і сердито, висловлюючи невдоволення ким-, чим-небудь; бурчати ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ Буркотів [Щука] собі під ніс, лаючи козаків
неперех. утворювати одноманітні, приглушені, схожі на булькання звуки; дзюрчати (про річку, струмок і т. ін.) ^{[≈ 3]}^{[≠ 3]}^{[▲ 3]}^{[▼ 3]} ◆ По шляху біжать жваві струмочки — крутяться, підстрибують, танцюють, весело про щось буркочуть Васильченко
неперех. воркувати (про голубів) ^{[≈ 4]}^{[≠ 4]}^{[▲ 4]}^{[▼ 4]} ◆ Голуб в'ється круг неї [принцеси] і буркоче Леся Українка

Найтісніша спорідненість

Від ??

говорити тихо і невиразно

говорити невиразно і сердито, висловлюючи невдоволення ким-, чим-небудь; бурчати

утворювати одноманітні, приглушені, схожі на булькання звуки; дзюрчати

воркувати