вандрівник
Українська
[ред.]Морфосинтаксичні ознаки
[ред.]| відмінок | однина | множина |
|---|---|---|
| Н. | вандрівни́к | вандрівники́ |
| Р. | вандрівника́ | вандрівникі́в |
| Д. | вандрівнико́ві вандрівнику́ |
вандрівника́м |
| З. | вандрівника́ | вандрівникі́в |
| Ор. | вандрівнико́м | вандрівника́ми |
| М. | вандрівнико́ві вандрівнику́ |
вандрівника́х |
| Кл. | вандрівнику́ | вандрівники́ |
ван-дрів-ни́к
Іменник, істота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 3b за класифікацією А. А. Залізняка).
Корінь: -вандр-; суфікси: -ів-ник.
Вимова
[ред.]- МФА : [ʋɐndʲrʲiu̯ˈnɪk] (одн.), [ʋɐndʲrʲiu̯neˈkɪ] (мн.)
прослухати вимову?, файл- УФ: []
Семантичні властивості
[ред.]Значення
[ред.]- зах. мандрівник. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
Синоніми
- ↑ ?
Антоніми
- ↑ ?
Гіпероніми
- ↑ ?
Гіпоніми
- ↑ ?
Холоніми
[ред.]Мероніми
[ред.]Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми
[ред.]Колокації
[ред.]Прислів'я та приказки
[ред.]Споріднені слова
[ред.]| Найтісніша спорідненість | |
Етимологія
[ред.]Від вандри, далі від нім. wandern «бродити, блукати, мандрувати», як і нім. wandeln «блукати, прогулюватися», споріднене з нідерл. wanderen, дфриз. wondria, дав.-англ. wandrian, англ. wander, данськ. vandre, шв. vandra «тс.», дав.-англ. wendan «обертатися, обходити», windan «вертіти, крутити», н.-нім. winden «вити»; українські форми з початковим м виникли, очевидно, внаслідок регресивної дисиміляції у дієслівній основі вандрува-; рос. мандри́ха «волоцюга», мандрова́ть «мандрувати, тинятися, швендяти», білор. вандрава́нне, пол. wędrowanie, чеськ. vandr, словац. vandry, в.-луж. wandrak «блукач», н.-луж. wandrowanje
Переклад
[ред.]| Список перекладів | |