вим'я

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина	обм. ч.
Н.	ви́м'я	ви́м'я	ви́м'я ви́мені
Р.	ви́м'я ви́мені	ви́м'їв	ви́м'їв
Д.	ви́м'ю ви́мені	ви́м'ям	—
З.	ви́м'я	ви́м'я	ви́м'я ви́мені
Ор.	ви́м'ям ви́менем	ви́м'ями	—
М.	ви́м'ї ви́мені ви́м'ю	ви́м'ях	—
Кл.	ви́м'я*	ви́м'я*	—

ви́-м'я

Іменник, неістота, середній рід, IV відміна (парадигма відмінювання 29 О N1).

Корінь: -вим'-; корінь: -я-.

Вимова

• • МФА: одн. [ˈʋɪmjɐ], мн. [ˈʋɪmjɐ]
• УФ: [ви́мйа]

Семантичні властивості

Значення

1. анат. орган (молочна залоза з сосками) у самиць ссавців, функцією якого є вироблення і виділення молока ◆ Блеють овечки і ллються перістим потоком в долину, трясучи вим'ям, обважнілим од молока… М. М. Коцюбинський, «Тіні забутих предків», 1912 р. [СУМ-11] ◆ Вим'я в корови набрякло, доїти треба. В. С. Кучер, «Із туману село встає», 1944 р. [СУМ-11] ◆ На білій дорозі спокійно попасалась пара коней, запряжених в наповнений яблуками віз, і підкучерявлене біленьке лоша солодко припадало до вим'я великоокої матері. М. П. Стельмах, «Правда і кривда», 1961 р. [СУМ-20]

Синоніми

Антоніми

Гіпероніми

Гіпоніми

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від ?

Переклад

Список перекладів