вѣдаи
Старослов’янська[ред.]
вѣдаи, вѣдай — наказовий спосіб другої особи однини від дієслова вѣдати. (дієсл. недок., 1-шa дієвідміна)
| теп. ч. | мин. ч. | майб. ч. | наказ. | |
|---|---|---|---|---|
| Я | вѣдаю | вѣдав | вѣдатиму | — |
| Ти | вѣдаєш | вѣдав вѣдала | вѣдатимеш | вѣдаи |
| Він Вона Воно | вѣдає | вѣдав вѣдала вѣдало | вѣдатиме | — |
| Ми | вѣдаєм(о) | вѣдали | вѣдатимем(о) | вѣдаймо |
| Ви | вѣдаєте | вѣдали | вѣдатимете | вѣдайте |
| Вони | вѣдають | вѣдали | вѣдатимуть | — |
| Дієприсл. мин. ч. | вѣдавши | |||
| Безос. форма | [[{{{3}}}но]] | |||
- ◆ Вѣдаи то каждыи чл̃вкъ кто на тыи листъ посмотрить. ω̇же ӕ кнѧзь єоунутии´ и кистютии... чинимы миръ твердыи. ис королемь казимиромь польскъмь. (Литовсько-польський договір, 1352)
Джерела[ред.]
- Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.... Київ: Наукова думка, 1977. Т. 1, с. 226-227. [1]