двоїна
Зміст
[ред.]
Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]
| відмінок | однина | множина |
|---|---|---|
| Н. | двоїна́ | — |
| Р. | двоїни́ | — |
| Д. | двоїні́ | — |
| З. | двоїну́ | — |
| Ор. | двоїно́ю | — |
| М. | двоїні́ | — |
| Кл. | двоїно́* | — |
дво-ї-на́
Іменник, жіночий рід (тип відмінювання 1b за класифікацією А. А. Залізняка); форми множини не використовуються.
Корінь: -дв-; суфікс: -о; корінь: -ї-; суфікс: -н; закінчення: -а.
Вимова[ред.]
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- лінгв. граматична категорія числа, вживана для позначення двох осіб або парних предметів ◆ Нормативний характер двоїни в літературній мові було закріплено українським правописом 1929 року
Синоніми[ред.]
Антоніми[ред.]
Гіпероніми[ред.]
Гіпоніми[ред.]
Холоніми[ред.]
Мероніми[ред.]
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]
Споріднені слова[ред.]
Етимологія[ред.]
Від ??
Переклад[ред.]
Джерела[ред.]
Категорії:
- Українська мова
- Українські іменники
- Українські лексеми
- Singularia tantum/uk
- Жіночий рід/uk
- Іменники, відмінювання 1b
- Українські іменники з місцевим відмінком
- Українські іменники з кличним відмінком
- Українські слова з суфіксом -о
- Українські слова з суфіксом -н
- Українські слова морфемної будови слова R-s-R-s-f
- Лінгвістичні терміни/uk
- Потрібна етимологія
- Слова з 6 букв/uk
- Пари
