деренчати

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

  теп. ч. мин. ч. майб. ч. наказ.
Я деренчу́ деренча́в деренча́тиму  —
Ти деренчи́ш деренча́в
деренча́ла
деренча́тимеш деренчи́
Він
Вона
Воно
деренчи́ть деренча́в
деренча́ла
деренча́ло
деренча́тиме  —
Ми деренчи́м(имо́) деренча́ли деренча́тимем(о) деренчі́м(о)
Ви деренчите́ деренча́ли деренчі́ть
Вони деренча́ть деренча́ли деренча́тимуть  —
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч. деренчачи́
Дієприсл. мин. ч. деренча́вши
Безособова форма

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 4b.

Корінь: -деренч-; суфікс: ; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. видавати уривчасті дрижачі звуки. [≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1] ◆ Маланка… бухика по хаті, аж шибки деренчать. Михайло Коцюбинський, «II», 1955 р. ◆ Кілька млинків, крутячись на вітрі, весело деренчали, гули. Олесь Донченко, «IV», 1957 р.
  2. перен. звучати уривчасто; дрижати (перев. про голос). [≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2] ◆ Простуджений його голос деренчав, мов тріснута посудина. Антон Хижняк, «Д. Галицький», 1958 р.

Синоніми

  1. ?
  2. ?

Антоніми

  1. ?
  2. ?

Гіпероніми

  1. ?
  2. ?

Гіпоніми

  1. ?
  2. ?

Холоніми[ред.]

Мероніми[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Колокації[ред.]

Прислів'я та приказки[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від ??

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]