деренчати

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

  тепер. мин. майб. наказ.
Я деренчю деренча́в деренча́тиму -
Ти деренчєш деренча́в
деренча́ла
деренча́тимеш деренчй
Він
Вона
Воно
деренчє деренча́в
деренча́ла
деренча́ло
деренча́тиме -
Ми деренчєм(о) деренча́ли деренча́тимем(о) деренчймо
Ви деренчєте деренча́ли деренча́тимете деренчйте
Вони деренчють деренча́ли деренча́тимуть -
Дієприсл. тепер.
Дієприсл. мин. деренча́вши
Дієприкм. пасивн. деренча́ний



де-рен-ча́-ти

Дієслово, недоконаного виду, перехідне, дієвідміна 2a.

Корінь: -деренч-; суфікс: ; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова[ред.]

  • МФА: []
  • /деиреинча́ти/

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. видавати уривчасті дрижачі звуки. ◆ Маланка… бухика по хаті, аж шибки деренчать. Михайло Коцюбинський, «II», 1955 р. ◆ Кілька млинків, крутячись на вітрі, весело деренчали, гули. Олесь Донченко, «IV», 1957 р.
  2. перен. звучати уривчасто; дрижати (перев. про голос). ◆ Простуджений його голос деренчав, мов тріснута посудина. Антон Хижняк, «Д. Галицький», 1958 р.

Синоніми[ред.]

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від ??

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]