Українська
[ред.]

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	деренч	деренча́в	деренча́тиму	—
Ти	деренчи́ш	деренча́в деренча́ла	деренча́тимеш	деренчи́
Він Вона Воно	деренчи́ть	деренча́в деренча́ла деренча́ло	деренча́тиме	—
Ми	деренчи́м(имо́)	деренча́ли	деренча́тимем(о)	деренчі́м (-імо́)
Ви	деренчите́	деренча́ли		деренчі́ть
Вони	деренча́ть	деренча́ли	деренча́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.	—
Дієприсл. теп. ч.	деренчачи́
Дієприсл. мин. ч.	деренча́вши
Безособова форма	—

деренчати (не зазначено розбиття на склади)

Корінь: -деренч-; суфікс: -а; дієслівне закінчення: -ти.

видавати уривчасті дрижачі звуки. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Маланка… бухика по хаті, аж шибки деренчать. Михайло Коцюбинський, «II», 1955 р. ◆ Кілька млинків, крутячись на вітрі, весело деренчали, гули. Олесь Донченко, «IV», 1957 р.
перен. звучати уривчасто; дрижати (перев. про голос). ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ Простуджений його голос деренчав, мов тріснута посудина. Антон Хижняк, «Д. Галицький», 1958 р.

Найтісніша спорідненість
іменники: деренчало, деренчання дієслова: деренчливий

Від ??

видавати уривчасті дрижачі звуки
Англійська_en: jar ^(en)

звучати уривчасто; дрижати
Англійська_en: jar ^(en)

Українська[ред.]