деренчати

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

  тепер. мин. майб. наказ.
Я деренчу деренчив
деренчила
деренчитиму
Ти деренчиш деренчив
деренчила
деренчитимеш деренч
Він
Вона
Воно
деренчить деренчив
деренчила
деренчило
деренчитиме
Ми деренчим(о) деренчили деренчитимем(о) деренчмо
Ви деренчите деренчили деренчитимете деренчте
Вони деренчать деренчили деренчитимуть
Дієприкм. мин. деренчивши
Дієприсл. тепер. деренчачи
Дієприкм. пасивн. деренчений
Безос. форма

де-рен-ча́-ти

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, друга дієвідміна (тип дієвідміни 4a).

Корінь: -деренч-; суфікс: ; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. видавати уривчасті дрижачі звуки. [≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1] ◆ Маланка… бухика по хаті, аж шибки деренчать. Михайло Коцюбинський, «II», 1955 р. ◆ Кілька млинків, крутячись на вітрі, весело деренчали, гули. Олесь Донченко, «IV», 1957 р.
  2. перен. звучати уривчасто; дрижати (перев. про голос). [≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2] ◆ Простуджений його голос деренчав, мов тріснута посудина. Антон Хижняк, «Д. Галицький», 1958 р.

Синоніми

  1. ?
  2. ?

Антоніми

  1. ?
  2. ?

Гіпероніми

  1. ?
  2. ?

Гіпоніми

  1. ?
  2. ?

Холоніми[ред.]

Мероніми[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Колокації[ред.]

Прислів'я та приказки[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від ??

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]