деренчати

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

  тепер. мин. майб. наказ.
Я деренчю деренча́в деренча́тиму
Ти деренчєш деренча́в
деренча́ла
деренча́тимеш деренчй
Він
Вона
Воно
деренчє деренча́в
деренча́ла
деренча́ло
деренча́тиме
Ми деренчєм(о) деренча́ли деренча́тимем(о) деренчймо
Ви деренчєте деренча́ли деренча́тимете деренчйте
Вони деренчють деренча́ли деренча́тимуть
Дієприсл. тепер. деренчючи
Дієприсл. мин. деренча́вши
Дієприкм. пасивн. деренча́ний
Безос. форма

де-рен-ча́-ти

Дієслово, недоконаного виду, перехідне, дієвідміна 2a.

Корінь: -деренч-; суфікс: ; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова[ред.]

  • МФА: []
  • /деиреинча́ти/

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. видавати уривчасті дрижачі звуки. ◆ Маланка… бухика по хаті, аж шибки деренчать. Михайло Коцюбинський, «II», 1955 р. ◆ Кілька млинків, крутячись на вітрі, весело деренчали, гули. Олесь Донченко, «IV», 1957 р.
  2. перен. звучати уривчасто; дрижати (перев. про голос). ◆ Простуджений його голос деренчав, мов тріснута посудина. Антон Хижняк, «Д. Галицький», 1958 р.

Синоніми[ред.]

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від ??

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]