ріпиця

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відмінок однина множина
Н. рі́пиця рі́пиці
Р. рі́пиці рі́пиць
Д. рі́пиці рі́пицям
З. рі́пицю рі́пиці
Ор. рі́пицею рі́пицями
М. рі́пиці рі́пицях
Кл. рі́пице* рі́пиці*

рі́-пи-ця

Іменник жіночого роду, відмінювання 2a.


Корінь: --

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. частина тіла хребетних, що оточує останній (кінцевий) хребець хвостового відділу хребта. ◆ немає прикладів застосування.
  2. перен. Основа, початок чого-небудь.

Синоніми[ред.]

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Холоніми[ред.]

Мероніми[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

У синтаксичних конструкціях в українській мові слово ріпиця вживається як допоміжний виразовий засіб для точнішого висловлення думки:

  • «Аж по са́му рі́пицю» — уживається для вираження крайньої межі в чому-небудь; повною мірою, повністю, до решти:
  • «Іди, вони (німці) тобі приріжуть (землі). Як одхватять, то аж по саму ріпицю[1]».
  • утну́ти по са́му рі́пицю кому. Змусити кого-небудь бути покірнішим, дуже обмеживши у чомусь. «Гаркуша промовчав, понурившись над возом. Ой, утнуть, здається, утнуть по саму ріпицю! Їхнє сьогодні право, що хочуть, те й роблять» (О. Гончар).

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від ??

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]

  1. "Вир"(роман) - Тютюнник Григорій