ініціативний

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Українська
[ред.]

Морфосинтаксичні ознаки[ред.]

відм. однина (чол. р.) однина (жін. р.) однина (сер. р.) множина
Н. ініціати́вний ініціати́вна ініціати́вне ініціати́вні
Р. ініціати́вного ініціати́вної ініціати́вного ініціати́вних
Д. ініціати́вному ініціати́вній ініціати́вному ініціати́вним
З. ініціати́вного (іcт.)
ініціати́вний (неіст.)
ініціати́вну ініціати́вне ініціати́вних (іст.)
ініціати́вні (неіст.)
О. ініціати́вним ініціати́вною ініціати́вним ініціати́вними
М. ініціати́внім
ініціати́вному
ініціати́вній ініціати́внім
ініціати́вному
ініціати́вних

і-ні-ці-а-ти́в-ний

Прикметник, відмінювання 1a.

Корінь: -ініціат-; суфікси: -ив; закінчення: -ий.

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. який виявляє ініціативу, уміє самостійно розв'язувати що-небудь; заповзятливий. {{семантика|синоніми=|антоніми=|гіпероніми=|гіпоніми=(мовно-комунікативний)}: запро́шувальний, компліме́нтний, похва́льний, проха́льний} ◆ Кінчав [школу] — кращим учнем, живим, ініціативним, з нахилом до протестантства. Степан Васильченко, Незібр. тв., 1941, 160. ◆ Комсомолець Добротвор був хорошим, ініціативним секретарем комсомольської організації. Юрій Збанацький, Т. Шашло, 1949, 48.
  2. який перший починає будь-яку справу, робить почин. [≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1] ◆ — Це ж ми, комсомольці, допомогли біднякам створити ініціативну групу, щоб організувати у нас колгосп. Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 85.

Синоніми

  1. ?

Антоніми

  1. ?

Гіпероніми

  1. ?

Гіпоніми

  1. ?

Холоніми[ред.]

Мероніми[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Колокації[ред.]

Прислів'я та приказки[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Найтісніша спорідненість

Етимологія[ред.]

Походження див. ініціатива.

Переклад[ред.]

Список перекладів
Список перекладів

Джерела[ред.]