ініціативний

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відм.	однина			множина
	чол. р.	сер. р.	жін. р.
Н.	ініціати́вний	ініціати́вне	ініціати́вна	ініціати́вні
Р.	ініціати́вного	ініціати́вного	ініціати́вної	ініціати́вних
Д.	ініціати́вному	ініціати́вному	ініціати́вній	ініціати́вним
З. (іст./неіст.)	ініціати́вного (іcт.) ініціати́вний (неіст.) {{{з (чол, неіст)}}}	ініціати́вне	ініціати́вну	ініціати́вних (іст.) ініціати́вні (неіст.) {{{з (мн, неіст)}}}
О.	ініціати́вним	ініціати́вним	ініціати́вною	ініціати́вними
М.	ініціати́внім ініціати́вному	ініціати́внім ініціати́вному	ініціати́вній	ініціати́вних

і-ні-ці-а-ти́в-ний

Прикметник, відмінювання 1a.

Корінь: -ініціат-; суфікси: -ив-н; закінчення: -ий.

Вимова

• • МФА: [inʲit͡sʲiɐˈtɪu̯nei̯]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: [ін’іц’іати́ўний]

Семантичні властивості

Значення

1. який виявляє ініціативу, уміє самостійно розв'язувати що-небудь; заповзятливий. {{семантика|синоніми=|антоніми=|гіпероніми=|гіпоніми=(мовно-комунікативний)}: запро́шувальний, компліме́нтний, похва́льний, проха́льний} ◆ Кінчав [школу] — кращим учнем, живим, ініціативним, з нахилом до протестантства. Степан Васильченко, Незібр. тв., 1941, 160. ◆ Комсомолець Добротвор був хорошим, ініціативним секретарем комсомольської організації. Юрій Збанацький, Т. Шашло, 1949, 48.
2. який перший починає будь-яку справу, робить почин. ◆ — Це ж ми, комсомольці, допомогли біднякам створити ініціативну групу, щоб організувати у нас колгосп. Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 85.

Синоніми

Антоніми

Гіпероніми

Гіпоніми

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість
іменники: ініціатива, ініціативність, ініціатор дієслова: ініціювати

Етимологія

Походження див. ініціатива.

Переклад

Список перекладів

Список перекладів

Джерела

• Словник УЛІФ: ініціативний
• [http://sum.in.ua/p/4/30/1 Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 30.