ініціативний

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відм. однина (чол. р.) однина (жін. р.) однина (сер. р.) множина
Н. ініціати́вний ініціати́вна ініціати́вне ініціати́вні
Р. ініціати́вного ініціати́вної ініціати́вного ініціати́вних
Д. ініціати́вному ініціати́вній ініціати́вному ініціати́вним
З. ініціати́вного (іст.)
ініціати́вний (неіст.)
ініціати́вну ініціати́вне ініціати́вних (іст.)
ініціати́вні (неіст.)
О. ініціати́вним ініціати́вною ініціати́вним ініціати́вними
М. на/в ініціати́внім
на/в ініціати́вному
на/в ініціати́вній на/в ініціати́внім
на/в ініціати́вному
на/в ініціати́вних

і-ні-ці-а-ти́в-ний

Прикметник, ад'єктивне відмінювання 1*a.


Корінь: -ініці-; суфікси: -ати-вн-; закінчення: -ий

Вимова[ред.]

УФ: [ін’іц’іати́ўний]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. Який виявляє ініціативу, уміє самостійно розв'язувати що-небудь; заповзятливий. ◆ Кінчав [школу] — кращим учнем, живим, ініціативним, з нахилом до протестантства. Степан Васильченко, Незібр. тв., 1941, 160. ◆ Комсомолець Добротвор був хорошим, ініціативним секретарем комсомольської організації. Юрій Збанацький, Т. Шашло, 1949, 48.
  2. Який перший починає будь-яку справу, робить почин. ◆ — Це ж ми, комсомольці, допомогли біднякам створити ініціативну групу, щоб організувати у нас колгосп. Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 85.

Синоніми[ред.]

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Походження див. ініціатива.

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]

  • [http://sum.in.ua/p/4/30/1 Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 30.