ініціативний

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відм.	однина (чол. р.)	однина (жін. р.)	однина (сер. р.)	множина
Н.	ініціати́вний	ініціати́вна	ініціати́вне	ініціати́вні
Р.	ініціати́вного	ініціати́вної	ініціати́вного	ініціати́вних
Д.	ініціати́вному	ініціати́вній	ініціати́вному	ініціати́вним
З.	ініціати́вного (іcт.) ініціати́вний (неіст.)	ініціати́вну	ініціати́вне	ініціати́вних (іст.) ініціати́вні (неіст.)
О.	ініціати́вним	ініціати́вною	ініціати́вним	ініціати́вними
М.	ініціати́внім ініціати́вному	ініціати́вній	ініціати́внім ініціати́вному	ініціати́вних

і-ні-ці-а-ти́в-ний

Прикметник, відмінювання 1a.

Корінь: -ініціат-; суфікси: -ив-н; закінчення: -ий.

Вимова

• МФА: [inʲit͡sʲiɐˈtɪu̯nei̯]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: [ін’іц’іати́ўний]

Семантичні властивості

Значення

1. який виявляє ініціативу, уміє самостійно розв'язувати що-небудь; заповзятливий. {{семантика|синоніми=|антоніми=|гіпероніми=|гіпоніми=(мовно-комунікативний)}: запро́шувальний, компліме́нтний, похва́льний, проха́льний} ◆ Кінчав [школу] — кращим учнем, живим, ініціативним, з нахилом до протестантства. Степан Васильченко, Незібр. тв., 1941, 160. ◆ Комсомолець Добротвор був хорошим, ініціативним секретарем комсомольської організації. Юрій Збанацький, Т. Шашло, 1949, 48.
2. який перший починає будь-яку справу, робить почин. ◆ — Це ж ми, комсомольці, допомогли біднякам створити ініціативну групу, щоб організувати у нас колгосп. Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 85.

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість
іменники: ініціатива, ініціативність, ініціатор дієслова: ініціювати

Етимологія

Походження див. ініціатива.

Переклад

Список перекладів

Список перекладів

Джерела

• Словник УЛІФ: ініціативний
• [http://sum.in.ua/p/4/30/1 Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 30.