прикметник
Українська[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
| відмінок | однина | множина |
|---|---|---|
| Н. | прикме́тник | прикме́тники |
| Р. | прикме́тника | прикме́тників |
| Д. | прикме́тнику прикме́тникові |
прикме́тникам |
| З. | прикме́тник | прикме́тники |
| Ор. | прикме́тником | прикме́тниками |
| М. | на/в прикме́тнику | на/в прикме́тниках |
| Кл. | прикме́тнику* | прикме́тники* |
прик-ме́т-ник
Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 3a за класифікацією А. А. Залізняка).
Корінь: -прикмет-; суфікс: -ник.
Вимова[ред.]
- МФА : [preˈkmɛtnek] (одн.), [preˈkmɛtneke] (мн.)
прослухати вимову?, файл- УФ: []
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмiнка. ◆ Як і в російській мові, в українській прикметники поділяються на якісні, відносні та присвійні.
Синоніми
- ↑ ?
Антоніми
- ↑ ?
Гіпероніми
- ↑ ?
Гіпоніми
- ↑ ?
Холоніми[ред.]
Мероніми[ред.]
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]
Колокації[ред.]
Прислів'я та приказки[ред.]
Споріднені слова[ред.]
| Найтісніша спорідненість | |
Етимологія[ред.]
Від ??
Переклад[ред.]
| Список перекладів | |
| |
