то

Матеріал з Вікісловника

Українська
[ред.]

то

І. сполучник

  1. розділовий; при переліченні фактів, явищ, дій, об'єктів і т. ін., що чергуються:
    а) на початку кожного простого речення, що входить до складу складносурядного.
    б) на початку самостійних речень, пов'язаних між собою якимсь одним членом речення.
    в) між однорідними членами речення.
  2. в складі складених розділових повторюваних сполучників не то… не то, чи то… чи то, які вказують на непевність, невиразність, сумнів стосовно того, що з названого є справжнім, а що — уявним.
  3. в складі складених протиставних сполучників а то, а не то, а то не у значенні:
    а) інакше, у противному разі, бо.
    б) насправді ж, а в дійсності.
  4. в ролі сполучника-відповідника, що виступає на початку одного (звичайно головного) речення для підкреслення його співвідносності з попереднім (переважно підрядним)
    а) із значенням умови.
    б) з наближенням до висновкового значення.
    в) з часовим значенням.
    г) з відтінком наслідковості, результативності.
    д) з причиновим значенням.
    е) із значенням зіставлення.
    є) з допустовим значенням.
    ж) із значенням мети.
  • То сяк, то так
  • То так, то сяк
  • То там, то сям (там, тут)
  • То тут, то там
  • То туди, то сюди
  • То сим, то тим боком

ІІ. частка

  1. вказівна; при вказуванні на особу, предмет, явище, дію тощо.
    а) в складнопідрядних або в самостійних реченнях, одне з яких є поясненням, тлумаченням іншого, у значенні, близькому до це.
  2. підсилювальна; для підкреслення, виділення в реченні якогось слова.
    а) Для підсилення якогось слова, зосередження на ньому уваги вживається у складі цього слова.
    б) для підсилення емоційної виразності в окличних і питальних реченнях.
    в) при повторенні слів як співвідносне слово до спол. що, як, вказуючи на незаперечність, неминучість чого-небудь.
    г) при повторенні слів, вказуючи на ствердження названого поняття.
  3. спонукальна; при проханні, пропозиції виконати якусь дію.
  • То ж то й воно
  • Що то за звір
  • Як то говориться

Джерела[ред.]

Староукраїнська[ред.]

то

І. сполучник

  1. (зв'язує сурядні речення, приєднує прості речення з загальним наслідковим значенням) то.
  2. (зв'язує підрядні речення - в умовних і часових складнопідрядних реченнях з підрядними у препозиції) то

ІІ. частка

  1. (видільна) то, це
◆ Вѣдаи то каждыи чл̃вкъ кто на тыи листъ посмотрить. ω̇же ӕ кнѧзь єоунутии´ и кистютии… чинимы миръ твердыи. ис королемь казимиромь польскъмь. (Литовсько-польський договір, 1352)
  1. (вказівна) то
  2. (у сполученні а то)

ІІІ. та

Джерела[ред.]

Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.... Київ: Наукова думка, 1977. Т. 2, с. 432—433. [1]