бухати

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	бу́хаю	бу́хав	бу́хатиму	—
Ти	бу́хаєш	бу́хав бу́хала	бу́хатимеш	бу́хай
Він Вона Воно	бу́хає	бу́хав бу́хала бу́хало	бу́хатиме	—
Ми	бу́хаєм(о)	бу́хали	бу́хатимем(о)	бу́хаймо
Ви	бу́хаєте	бу́хали		бу́хайте
Вони	бу́хають	бу́хали	бу́хатимуть	—
Дієприкм. теп. ч.	бу́хающий
Дієприкм. мин. ч.	бу́хавший
Дієприсл. теп. ч.	бу́хая
Дієприсл. мин. ч.	бу́хав, бу́хавши
Пас. дієприкм. теп. ч.	бу́хаемый
Пас. дієприкм. мин.	—
Безособова форма	бу́хаовано

бу́-ха-ти

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 1a.

Корінь: -буха-; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

• МФА: [ˈbuxɐte]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. недок. неперех. видавати глухі, уривчасті звуки; стукати глухо, уривчасто. ◆ Машина бухає й стогне важко, мов велетенські груди в агонії Леся Українка
2. перех. і неперех. бити; стріляти. ◆ Тільки лис поліз за курами, а чоловік схопив його за хвіст і ну бухать бичем по ребрах Українська казка
3. неперех. вириватися густою масою. ◆ Буха од коней пара, біжать кудись люди, а мороз креше М. М. Коцюбинський
4. перех., розм. кидати з силою, з глухим звуком. ◆ — Бабусю в яму — бух! — каже Оленка, показуючи, як будуть бухати бабусю у яму Панас Мирний

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від ??

Переклад

видавати глухі, уривчасті звуки; стукати глухо, уривчасто

бити; стріляти

вириватися густою масою

кидати з силою, з глухим звуком

Джерела

• Словник УЛІФ: бухати