Користувач:LA2/Тарас Бульба

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

A parallel text in Ukrainian (1842?) and Swedish (1924) of parts of Gogol's Taras Bulba.

I[ред.]

¶ — А повернись-но, синку! Цур тобі, який ти чудний! ¶ »Sväng dig runt ett tag, pojke! Jo du ser just skön ut!
Що це за попівські підрясники на вас? І отак би то всі в академії й ходять? Vad är det för prästkåpor ni har på er? Går ni alla så där utspökade i akademin?»
¶ Такими словами зустрів старий Бульба двох синів своїх, що вчилися в київській бурсі й оце приїхали додому. ¶ Med dessa ord mötte den gamle Bulba sina båda söner, vilka hade besökt seminariet i Kijev och nu återvänt till fädernehemmet.
¶ Сини його щойно позлазили з коней. ¶ Sönerna hade just stigit ned från hästryggen.
То були два здоровенні парубки, які дивилися ще з-під лоба, як усі семінаристи, що лишень покінчали науки. Det var två kraftigt byggda ynglingar; de tittade ännu en smula förläget under lugg, alldeles som det anstår två nyss från skolbänken komna djäknar.
Здорові, рум'яні їхні лиця укривав ніжний пух, що не знав іще бритви. Deras friska anleten visade den första fjuniga ansatsen till skägg, ännu orört av varje rakkniv.
Вони дуже завстидалися з такого батькового привітання і стояли нерухомо, потупивши очі в землю. Faderns mottagande hade alldeles förbryllat dem, och de stodo orörliga, med ögonen sänkta mot marken.
¶ — Стійте, стійте! Дайте мені на вас гаразд роздивиться, — провадив він, обертаючи їх. — ¶ »Nej låt mig nu syna er i sömmarna», fortsatte han och svängde dem fram och tillbaka. —
Ото які довгі свитки на вас! Ох же й свитки! Таких свиток ще й на світі не бувало. »Såna långa rockar ni har på er! Det var hin till rockar! Maken har världen nog inte sett förut.
А ну ж, нехай котрийсь побіжить, а я подивлюся, чи не беркицьне він на землю, у полах заплутавшись... Men försök springa bara! Jag vill se om ni inte trasslar in er och stupar på näsan.»
¶ — Перестаньте глузувати, батьку! — промовив нарешті старший із них. ¶ »Gör inte narr av oss, farsgubbe!» sade äntligt den äldste av dem.
¶ — Ти диви, який пишний! А чого ж би то й не посміяться? ¶ »Ser man på, vilken högfärdig ungtupp! Varför skulle man inte få göra narr av er?»
¶ — А того! Бо хоч ви й батько мені, а сміятись будете — їй-богу, одлупцюю! ¶ »Därför, ser du... Du är visserligen far min, men om du inte slutar upp med det där — vid Gud, så klämmer jag till dig!»
¶ — Ох ти ж сякий-такий сину! Як то — батька?! — промовив Тарас Бульба і вражено відступив на кілька кроків назад. ¶ »Vadförnågot? Jo du är just en snygg son! Vadförslag — din egen far?» sade Taras Bulba och vek av förvåning några steg bakåt.
¶ — Та хоч би й батька, не подивлюсь. Образи не подарую нікому. ¶ »Ja, låt så vara att du är min far. Då man kränker mig, frågar jag inte efter vem det är.»
¶ — А як же ти будеш зо мною битися? Навкулачки чи що? ¶ »Så. Och hur vill du slåss med mig? Tar vi till knytnävarna?»
¶ — Та вже як доведеться. ¶ »Ja, hur som helst.»
¶ — Ну, то давай навкулачки! — промовив рішуче Бульба, засукуючи рукави. — Подивлюся я, що ти за мастак у кулаці! ¶ »Nå, så låter vi det gå för knytnävarna», sade Bulba och kavlade upp ärmarna. »Jag skall nog ta reda på, hur du sköter dina nävar!»
¶ І батько з сином, замість привітання після довгої розлуки, почали гамселити один одного ¶ Och i stället för omfamningar efter den långa skilsmässan började far och son överhopa varandra med haglande knytnävsslag,
і в боки, і в поперек, і в груди — то відступаючи та оглядаючись, то насідаючи знов. än i sidan, än i korsryggen, än i bröstet; ibland drogo de sig tillbaka och mätte varandra med ögonen, så gingo de an på nytt.
¶ — Дивіться, люди добрі: геть здурів старий, зовсім з глузду з'їхав! — ¶ »Nej titta, gott folk! Gubben har mist förståndet, gubben är galen!»
дорікала, стоячи при порозі, бліда, худенька і добра їхня мати, що навіть не встигла ще обійняти своїх синів-соколів. — ropade den bleka, intorkade och goda modern, som blivit stående på tröskeln och ännu ej hunnit omfamna sina dyrbara söner. —
Діти додому приїхали, більше як рік їх не бачено, а він вигадав казна-що: навкулачки битися! »Här kommer barnen hem, på mer än ett år har vi inte sett dem, och han — han tar emot dem med hugg och slag!»
¶ — Та він добре б'ється! — промовив Бульба, зупинившись. — ¶ »Ja, han slåss så det är en fröjd!» skrek Bulba och höll upp.
Їй-богу, добре! — додав він, обсмикуючись: — »Präktigt, vid Gud!» fortsatte han och ordnade sina kläder litet,
Так, що краще б з ним і не заводитись. Добрий буде козак!.. »bättre har jag aldrig varit med om. Det blir en bra kosack!
Ну, а тепер здоров, синку, почоломкаємося!.. — І батько з сином почали цілуватися. Och välkommen nu då, pojken min! Kom hit, så får vi kyssas!» ¶ Och far och son började kyssas.
¶ — Добре, синку! Отак же й лупцюй кожного, як мене молотив: нікому не даруй!.. ¶ »Bra gjort, min pojke! Se så skall du knåda om alla, ge inte efter för någon!
А проте, що не кажи, а вбрання на тобі таки кумедне: і що воно за мотузка висить?.. Men i alla fall har du spökat ut dig som en narr: vad är det för ett rep som dinglar där? —
А ти, бельбасе, чого стоїш, руки поспускавши? — звернувся він до меншого. — Och du, din dummerjöns, varför står du där och hänger med armarna?» vände han sig till den yngre.
Чом же ти, вражий сину, не пробуєш своїх кулаків на мені? »Varför slåss inte du med mig, din valp?»
¶ — Ще чого вигадай! — промовила мати, обіймаючи тим часом меншого. — ¶ »Jo det fattades bara!» sade modern, som just hade omfamnat den yngre sonen.
I впаде ж йому в голову, щоб рідна дитина та батька била! »Har någon hört att ett barn skulle slå sin egen far!
I наче йому тепер до того: дитина здорожилася — скільки світа проїхала, втомилася Och det är just rättan tid för sånt där prat: gossen är liten ännu, lång väg har han rest, han är säkert trött...
(дитина мала двадцять з чимось літ і рівно сажень зросту). (Denna gosse var över tjugo år och mätte sex fot);
Йому б саме відпочити та попоїсти чого, а він до бійки силує! han borde vila sig nu och få något till bästa, men hans far vill tvinga honom att slåss!»
¶ — Е-е, та ти, як я бачу, материн мазунчик! — промовив Бульба. ¶ »Nå, du tycks vara blöt av dig», sade Bulba.
— Не слухай, синку, матері: вона — баба, вона нічого не тямить? Які вам пестощі? »På gumman ska ni inte höra, pojkar: hon är ett kvinnfolk, hon har inte något förstånd. Varför skulle ni klemas bort?
Ваші пестощі — чисте поле та кінь добрий — ото ваші пестощі! Ett fritt fält och en god häst — det är allt vad ni behöver!
А цю шаблю бачите? — Оце ваша мати! Se på den här sabeln: den är er mor!
А все решта — сміття! — оте, чим напихають ваші голови: Det är bara smörja, alltihop man har proppat i skallen på er.
і академія, і всі ті книжки — граматки, філозофія — все те, кажу, казна-що — чхать на те все! — Akademin och alla de där böckerna och skrifterna och filosoferna och fan vete vad det allt heter — jag gör en konst i alltsammans!»
Тут Бульба приточив таке слівце, що навіть не годиться до друку. — ¶ Här använde Bulba ett uttryck, som är omöjligt på tryck.
А найкраще, як я вас того ж таки тижня та одвезу на Запорожжя — от де наука, так наука! ¶ »Se därför är det bättre att jag redan nästa vecka skickar er till saporoglägret. Där lär man sig en vetenskap som duger!
Там ваша школа; тільки там розуму й наберетесь. Det är en skola det. Bara där kan ni få förnuft i huvudet på er.»
¶ — То тільки один тиждень і бути їм удома? — мовила жалібно, зі сльозами на очах, стара, сухенька мати. — ¶ »Och ska de bara få stanna hemma en vecka?» sade den magra gamla modern med tårfyllda ögon.
Не доведеться їм бідолашним і погуляти як слід, не доведеться в хаті рідній обізнатися, та й мені не доведеться на них надивитися! »Inte få de ha litet trevligt, stackars barn, inte hinner de känna sig hemma i sitt föräldrahus, och jag skall inte få se mig mätt på dem en gång!»
¶ — Годі, стара, голосити! Не на те козак удався, щоб із бабами воловодитись. ¶ »Nog, nog med ditt gnäll, gumma! En kosack är inte till för att kela med kvinnfolk.
Ти ще б їх до себе під спідницю сховала та й сиділа на них, як квочка на яйцях. Du ville väl helst gömma dem bägge två under kjolen, och sedan satte du dig på dem som en höna på sina ägg.
Гайда, краще неси нам на стіл усе, що там у тебе є. Men raska på nu och ställ fram på bordet allt vad huset förmår.
Та не треба нам пампушок, медяників, маківників та пундиків усяких; Plättar, honungskakor, vallmobakelser och annat krimskrams behövs inte.
тягни нам сюди цілого барана чи козу давай, медів сорокарічних! Nej, ge oss ett helt får, eller ge oss en get och därtill fyrtiårigt mjöd!
Та горілки багато, тільки не з вигадками горілки, не з родзинками чи там ще з якими витребеньками, а чистої давай, тієї грішниці, щоб грала й шуміла, як скажена! Och duktigt med brännvin — inte sånt med russin och andra påhitt, utan klart och skummande brännvin, som susar och skvalpar som fan satt i det.»
¶ Бульба повів синів своїх до світлиці, звідки проворно вибігли дві вродливі наймички у червоному намисті, що прибирали кімнати. ¶ Bulba förde sönerna in i stugan. Två nätta tjänsteflickor, behängda med halskedjor av dukater, höllo som bäst på att städa därinne, men avbröto och löpte flinkt sin kos.
Вони, знати, вельми злякалися приїзду паничів, які не любили нікому попускати, або, може, просто хотіли додержати свого дівочого звичаю: De blevo synbarligen förskräckta över de unga herrarnas ankomst, eller också ville de helt enkelt hålla fast vid sin kvinnliga sed:
побачивши парубка, злякано крикнути й кинутись прожогом утікати, а тоді, вельми завстидавшись, довго ще закриватися рукавом. att ge hals och taga huvudstupa till flykten vid blotta anblicken av en mansperson, och sedan länge gömma huvudet skamset i ärmen.
¶ Світлицю було вбрано за звичаєм тих часів, про які живі згадки зосталися тільки в піснях та народних думах, ¶ Stugan var smyckad enligt dåtida smak, varom levande minnesmärken finnas bevarade blott i visan och i de folkliga ballader,
що їх уже не співають більше в Україні сліпі кобзарі під тихий бренькіт бандури серед слухачів, — vilka fordom i Ukrajna sjöngos av blinda gråhåriga gubbar till de sakta knäpparna av banduran, medan åhörarna skockade sig omkring för att lyssna —
за звичаєм тих бойових, важких часів, коли в Україні почали розпалюватися сутички й баталії за унію. allt vittnande om smaken under denna hårda och krigiska tid, då Ukrajna bjöd det första blodiga motståndet mot unionen.
¶ Усе було чисте, вимащене кольоровою глиною. ¶ Rummet var bestruket med en ljus lerjordsfärg.
По стінах — шаблі, нагаї, сільця на птицю, неводи й мушкети, хитро оправлений ріжок на порох, золота вуздечка на коня і пута зі срібними бляшками. På väggarna hängde sablar, nagajkor, fågelsnaror, fisknät och bössor, sinnrikt tillverkade kruthorn, ett gyllne betsel och ett silverbeslaget grimskaft.
Вікна у світлиці були маленькі, з круглими темнавими шибками, які тепер можна зустріти хіба в стародавніх церквах і крізь які інакше й не дивилися, як тільки підваживши насувну шибку. Fönstren voro små, med runda skumma rutor, sådana man numera finner endast i urgamla kyrkor och genom vilka man kan blicka blott om man lyfter ut den lösa fönsterramen.
Вікна й двері були в червоних обводах. Posterna runt dörrar och fönster voro strukna i rött.
На полицях по кутках стояли глеки, сулії, пляшки з зеленого й синього шкла, сріблом биті келехи, золочені чарки всілякої роботи — венецької, турецької, черкеської, På hyllor i vrårna stodo uppradade fajanskannor, flaskor av grönt och blått glas; mångahanda silverstop och förgyllda brännvinsbägare av alla slags härstamning: venetianska, turkiska, tjerkessiska, —
що завітали до Бульбиної світлиці різними шляхами, через треті й четверті руки, як то зазвичай бувало у ті лицарські часи. de hade hamnat i Bulbas stuga från de mest olika håll, i tredje och fjärde hand, vilket var mycket vanligt under denna avlägsna tid.
Берестові широкі лави попід стінами всієї світлиці; Bänkar av björk löpte runt hela rummet;
величезий стіл під образами на покуті; ett ofantligt bord stod under helgonbilderna i den del av stugan som användes av folket;
широка піч із запічками, карунками й прискалками з барвистих кахлів — en bred fristående ugn med utsprång och avsatser och belagd med brokiga kakel stod och tronade mitt emot.
усе це було добре знайоме нашим двом лицарям, які щороку приходили додому на вакації, — ¶ Allt detta var välbekant för våra båda ungdomar,som varje år hade vandrat hem till ferietiden —
власне, приходили, бо не мали ще коней та й звичаю такого не було, щоб школярі могли їздити верхи. vandrat, ty de ägde ännu inga hästar, och det var ej brukligt att låta skolynglingar färdas ridande.
Були у них тільки довгі чуби, за які мав право їх чубити всякий козак при зброї. De ägde blott sina långa hårtofsar, dem första bästa beväpnade kosack kunde ostraffat rycka i.
Вже як кінчали науку, послав Бульба їм з табуна свого пару молодих румаків. Först nu vid deras utträde ur seminariet hade Bulba sänt dem två unga hingstar ur sin hästhjord.
¶ На приїзд синів Бульба звелів скликати всю військову старшину, хто тільки був поблизу; ¶ För att fira sina söners återkomst hade Bulba inbjudit alla anträffbara anförare och officerare;
і коли прийшло двоє з них та ще й осавула Дмитро Товкач, давній його приятель, — він їм зараз же явив своїх синів, кажучи: och då två av dem jämte hans gamle kamrat esaulen Dmitro Tovkatsch infunno sig, föreställde han genast sina söner med följande ord:
"Ось дивіться, пани-браття, які молодці! На Січ пошлю їх незабаром". ¶ »Se här har ni ett par raska pojkar! De skall i rappet skickas till Sitsch.»
Гості привітали Бульбу й обох його синів, додавши, що добре діло вони роблять ¶ Gästerna lyckönskade såväl Bulba som de båda ynglingarna och sade dem, att det gjorde de rätt i
і що нема кращої науки для молодого козака, як Запорозька Січ. och att det icke fanns en bättre läroanstalt för en ung man än saporogernas Sitsch.
¶ — Нуте ж, пани-браття, сідай же всяк до столу, кому де зручно... ¶ »Och nu, mina herrar bröder», sade Bulba, »kan var och en sätta sig till bords var han behagar.
Ну, синочки! найперше вип'ємо горілки! — так почав Бульба. — Men först och främst ska vi läska oss med gorjelka, gossar små!...
Господи благослови! Будьте здорові, сини мої любі: і ти, Остапе, і ти, Андрію! Gud välsigne er! Skål, pojkarna mina — skål, Ostap, och du med, Andreas!
Дай же, Боже, щоб вам на війні щастило! Give Gud er ständig lycka i krig!
Щоб бусурменів били, і турків били, і татарву били; а коли й лях зачепить нашу віру, щоб і ляха били... Måtte muhammedaner och turkar och tatarer få stryk av er; och om polackerna hittar på något sattyg mot vår rena tro, så måtte de med få stryk!
Ну, підставляй свою чарку; що — лепська горілка? Nå, opp med glaset; hur smakar gorjelkan?
А як по-латинському горілка? Och hur heter gorjelka på latin?
То ж бо й воно, синку, дурні були латинці: вони й не знали, що є на світі горілка. Jojo, pojke, romarna var träskallar: de visste inte ens att det fanns gorjelka i världen.
А як, пак, звався той, що латинські вірші писав? Hur var det nu han hette, den där som skrev latinska verser?
Я на письмі не вельми тямлю, то й не знаю: Горацій, чи що? Jag är inte så lärd i skriften, därför minns jag inte riktigt — hette han Horatius, vasa?»
¶ "Ач, який батечко, — подумав про себе старший син, Остап, — усе, старий, знає, а ще й прикидається". — ¶ »Nej hör på farsgubben», tänkte för sig själv den äldre sonen, Ostap, »allt vet den gamla göken, och ändå gör han sig till.»
Гадаю, архимандрит горілки й на понюх вам не давав, — жартував далі Тарас. — ¶ »Jag tänker arkimandriten inte ens lät er lukta på gorjelka», fortsatte Taras.
А ну ж, признавайтеся, чи добре вам давали березової каші та свіжого вишнячку по спині й по всіх сусідніх козацьких околицях? »Och medge det, pojkar, ni blev duktigt basade med björk och färska körsbärskvistar på ryggen och på allt övrigt som en kosack äger och har?
А то, може, як ви вже поробилися вельми розумні, то й канчуками парили? Eller kanske fick ni er rentav med piskan, eftersom ni allaredan har blivit så spränglärda?
Ачей не тільки по суботах, а й по середах і четвергах перепадало? Inte bara på lördagarna, utan det vankades väl också på onsdagar och torsdagar, vasa?»
¶ — Нічого, батьку, згадувать того, що минуло, — рівно озвався Остап, — що було, те загуло! ¶ »Vad lönar det att påminna om den saken, far», svarade Ostap kallblodigt, »det där har varit och farit.»
¶ — Нехай би тепер хто спробував! — промовив Андрій. — Хай тепер хто зачепить! ¶ »Kom nu någon och försök göra om det!» sade Andreas, »försök bara röra vid mig!
От нехай тільки трапиться яка татарва, — знатиме, що то за штука — шабля козацька! Olycklig den usling till tatar, som råkar i nävarna på mig: han skall allt få veta vad en kosacksabel är för någonting!»
¶ — Добре, синку! Їй-богу, добре! ¶ »Bra sagt, pojke, så skall det låta!
Та коли на те пішло, то і я з вами їду! Їй-же богу, їду. Om vi har kommit så långt, så rider jag själv med er — vid Gud om jag inte gör det!
Якого дідька я отут ждатиму? Vad i helvete har jag här att vänta på?
Щоб перевестися на гречкосія, висиджуватись дома, доглядати овець чи свиней та з жінкою бабитись? Är det ett anständigt göra för mig att ligga här och så bovete, vakta gården, passa får och svin och kela med gumman min?
Та хай воно все западеться: я — козак, не хочу! Nej, låt henne sörja ihjäl sig om hon behagar: jag är kosack, tocket strunt anstår mig inte!
Що з того, що нема війни? Я й так подамся з вами на Запорожжя — хоч погуляю. Їй-богу, їду! — Vad gör det att vi inte ha krig? Jag far med er till saparogerna i alla fall — för att ha roligt.»
І старий Бульба потрошку розпалювався, розпалювався, нарешті й зовсім розсердився, устав з-за столу і, взявши руки в боки, тупнув ногою. — ¶ Och den gamle Bulba eldade upp sig alltmera, tills han slutligen nådde kokpunkten, sprang upp från bordet med bjudande min och stampade i golvet.
Завтра ж і рушаємо! Нащо гаятись! ¶ »I morgon far vi! Varför skulle vi söla?
Якого ворога ми можемо тут висидіти? Med vilken fiende kan vi här ta ett nappatag?
Нащо нам оця хата? Нащо нам усе це? На чортового батька нам оці горшки? — Vad har vi för fröjd av den här eländiga kåken? Och de här muggarna? Smörja är det, alltihop!»
По цих словах почав він бити горшки та шпурляти пляшками. ¶ Med dessa ord började han gå bröstgänges tillväga mot flaskor och krus.
¶ Бідна старенька мати, що звикла вже до таких вчинків свого чоловіка, сумно дивилася на все це, сидячи на лаві. ¶ Den arma hustrun, som var van vid dylika tilltag av mannen, satt på sin bänk och stirrade sorgmodigt framför sig.
Вона не сміла ні в чім суперечити; Hon vågade icke säga något;
але, почувши такий страшний для неї рішенець, не змогла вдержати сліз; men då hon hörde detta hårda beslut, som var så fruktansvärt för hennes modershjärta, kunde hon ej hålla tårarna tillbaka.
вона глянула на дітей своїх, з якими їй знов судилася така швидка розлука, — Hon kastade en blick på sina barn, från vilka hon så snart skulle skiljas —
і ніхто не зміг би описати мовчазної сили того горя, що, здавалося, тремтіло в її очах і в судомно зціплених устах. och ingen hade kunnat skildra den stumma smärta, som bävade i hennes ögon och i de krampaktigt sammanpressade läpparna.
Бульба був страшенно впертий. ¶ Bulba var fruktansvärt nackstyv.
То був один із тих характерів, які могли з'явитися лише тяжкого XV сторіччя в напівкочовому закутку Європи, Han var en av dessa karaktärer, som kunde utvecklas blott under det tunga femtonde seklet i ett halvt nomadiskt hörn av Europa,
коли панували праведні й неправедні уявлення про землі, що стали якимись суперечливими й неприкаяними, до яких належала тоді Україна;
коли весь прадавній південь, покинутий своїми князями, було спустошено й випалено дощенту ненастанними наскоками монгольських хижаків; då hela det tidigare Sydryssland var övergivet av sina furstar och härjades och brändes till grunden av de oemotståndliga mongoliska horderna;
коли, втративши все — оселю й покрівлю, зробився тут відчайдушним чоловік; då den människa, som mist hus och härd, hade intet annat övrigt än sitt förtvivlade mod;
коли на пожарищах, перед лицем хижих сусідів і повсякчасної небезпеки, осідав він на місці й звикав дивитися їм просто у вічі, забувши навіть, чи є на світі щось таке, чого б він злякався; då han byggde på nytt på de rykande ruinerna, omgiven av fientliga grannar och evigt hotande faror, och alldeles glömde att det finnes någonting i världen som kallas fruktan;
коли бойовим палом укрився здавна лагідний слов'янський дух і завелося козацтво — цей широкий гуляцький заміс української натури, — då det fordom så fredliga slaviska sinnelaget hade slagit ut i krigisk låga och kosackdömet hade uppstått — detta fylliga, obändiga uttryck för den ryska folksjälen —,
і коли всі перевози, яри та байраки, всі зручні місця засіялися козаками, що їм і ліку ніхто не знав, і сміливі товариші їхні могли відповісти султанові, охочому знати про їхнє число: och då varje lämplig plats på flodstränder och vid vadställen, på brinkar och stup hade blivit befolkad med kosacker, vilkas antal ingen visste, och vilkas oförvägna förtroendemän svarade sultanen, som anhållit att få veta deras mängd:
"А хто їх знає! У нас їх по всьому степу: що байрак, то й козак". ¶ »Vem kan räkna dem? Hela stäppen är beströdd med dem; var det blott finns en kulle, där finns en kosack.»
¶ Повсякчасна необхідність боронити узграниччя від трьох різнохарактерних націй надавала якогось вільного, широкого розмаху їхнім подвигам і виховала впертість духу.
Це був справді надзвичайний вияв української сили: ¶ Detta var verkligen ingen alldaglig yttring av den ryska styrkan:
його викресало з народних грудей кресало лиха. nödens hårda flinta hade tänt denna flamma i folkets bröst.
Замість колишніх уділів, малих містечок, що аж кишіли псарями та ловцями, I stället för de tidigare förläningarna och små städerna, som vimlade av jägare och jakthundar,
замість ворохобливих та мізерних князів, що купували й перепродували свої міста, i stället för småfurstarna, som lågo i fejd med varandra och köpte och sålde sina städer,
виникли грізні села, курені й околиці, пов'язані спільною небезпекою й ненавистю до хижих нехристів. uppstodo hotfullt befästa bosättningar, sammansvetsade av den gemensamma faran och det gemensamma hatet mot de hedniska rövarna.
Усім відомо вже з історії, як козацька безнастанна боротьба і невсипуще життя порятували Європу від бусурменських наскоків, які щохвилини загрожували їй повною руїною. Vi veta alla av historien, hur kosackernas beständiga kamp och rolösa liv räddade Europa från att kastas överända av de vilda asiatiska anstormningarna.
Королі польські, ставши замість удільних князів володарями цих просторих земель, De polska konungarna hade gjort sig till herrar över dessa vidsträckta landsträckor efter de tidigare feodala furstarna,
хоч би й далекими та слабосилими, зрозуміли, чого варте козацтво і яку може дати користь така войовнича вартова сила. och ehuru de voro alltför avlägsna och svaga, insågo de likväl kosackernas betydelse och fördelarna av deras krigiska vakttjänst.
Вони потурали йому і улесливо шукали з ним згоди. De uppeggade dem och understödde denna tingens ordning.
Під їхньою, хоч і далекою, владою гетьмани, з-поміж козаків таки обрані, єднали околиці й курені в полки та належні округи. Under deras fjärran överhöghet förvandlade de ur kosackernas egen mitt utvalda hetmanerna de enskilda byalagen till verkliga militära förband och förvaltningskretsar.
Не було це лавне рекрутоване військо, — такого ніхто б і не побачив; Det var ingen ordnad stående här; dylikt kände ingen till:
та на випадок війни й посполитого рушення за вісім днів, не більше, усе козацтво було вже на конях і при зброї, men i händelse av krig och allmänt uppbrott voro alla till häst och i full rustning inom åtta dagar, icke längre.
маючи тільки один червінець платні від короля, Av konungen fick man blott en dukat i sold per man.
і за два тижні набиралося таке військо, якого не набрати жодній рекрутчині. Inom två veckor stod där på benen en vida ansenligare här än några rekrytutskrivningar hade kunnat hopbringa.
Похід кінчався — усі вояки розходилися по луках та ланах, на дніпровські перевози — ловили рибу, торгували, варили пиво і всі були вільними козаками. När fälttåget var till ända, drog varje krigare hem till sin åker och äng, till sina Dnjepr-vatten och sitt fiske, sysselsatte sig med handel och ölbrygd och levde som fri kosack.
Тогочасні чужинці справедливо дивувалися надзвичайним талантам козацьким. ¶ Med rätta voro utlänningarna den tiden förundrade över kosackens ovanliga mångsidighet.
Не було такого ремесла, що його не знав би козак: Det fanns icke ett hantverk som han ej begrep sig på:
накурити горілки, спорядити воза, натерти пороху, справити ковальську, слюсарську роботу, han destillerade brännvin, byggde vagnar, tillverkade krut, utförde järnarbeten och finsmide;
а на додачу — загуляти, щоб аж небу було душно, пити й гуляти так, як уміє тільки козак, — och till på köpet kunde han konsten att slå dank, supa och svira som bara ryssen kan det.
усе це було йому до снаги. Vad han än företog sig, alltid var han i sitt ässe.
¶ Опріч козаків реєстрових, що мали собі за повинність ставати до лави під час війни, ¶ Utom de inregistrerade kosackerna, vilka i fall av krig voro skyldiga att inställa sig,
можна було кожної пори, у великій потребі, набрати силу-силенну охочекомонних: kunde man när som helst vid trängande behov kalla samman hela skaror av frivilliga.
досить було осавулам перейтися ринками й майданами усіх сіл та містечок і гукнути на повен голос, ставши на воза: Det behövdes blott att esaulerna visade sig på bytorgen, bestego en lastvagn och ropade med fulla lungor:
¶ — Гей ви, пивники, броварі! ¶ »Hej där, ni bryggare och brännvinstrattar!
Годі вам пиво варити та лежнями лежати у запічках і годувати своїм салом мух! Har ni inte kokat nog med öl redan och masat er på ugnen och gött flugorna med er fläskiga kropp!
Гайда слави лицарської та честі здобувати! Opp allesammans, här kan ni vinna ära och riddarrykte!
Гей, плугарі, гречкосії, чабани, бабії! Hej där, ni plöjare och såningsmän och fårskötare och kvinnogiljare —
Годі вам за плугом ходити та свої чоботи-сап'янці в землі каляти, та з жінками воловодитись, та свою силу лицарську марнувати! har ni inte traskat tillräckligt efter plogen redan och lortat ner era gula bondskor och slagit lovar kring era kvinnfolk och förspillt er ridderliga kraft!
Час козацької слави здобувати! Det är tid på att ni tänker på er kosackära!»
¶ І цей погук був, мов та іскра, що падала на суху солому. ¶ Dessa ord verkade som gnistor i fnöske.
Орач трощив свого плуга, броварі й пивовари кидали свої пивниці та ґуральні і розбивали бочки; Plöjaren bröt itu sin plog, brännarna och ölbryggarna slogo sönder sina tunnor och kar,
ремісник з крамарем слав під три чорти своє рукомесло й крамницю, бив горшки в хаті. hantverkaren och handelsmannen läto hantverk och handel fara för hin i våld —
І геть усі сідали на коней. och allt som liv och anda hade steg till häst.
Тут козацька вдача набувала шаленого, могутнього розмаху і дужої постави. Med ett ord, den ryska folksjälen lyfte sig här med breda vingslag och visade sig i respektingivande gestalt.
¶ Тарас був із корінних полковників давнього гарту: ¶ Taras var en av de ursprungliga, gamla befälet.
весь він удався на бойове завзяття і відзначався крицевою щирістю своєї вдачі. Han var helt och hållet skapad för krig och utmärkte sig genom sin karaktärs råa rättframhet.
За тих часів вплив польщизни пішов уже й проміж українську шляхту. Den tiden började polskhetens inflytande redan göra sig gällande bland den ryska adeln.
Багато вже було таких, що переймали польські звичаї: заводили розкоші, пишну обслугу, соколів, ловчих, обіди, палаци. Många hade redan antagit polska seder; de utvecklade lyx, höllo sig med stor betjäning, falkar och jakthundar, och gåvo lysande fester.
Тарасові було це не до шмиги. Detta föll icke Taras i smaken.
Він кохався у простому побуті козацькому й пересварився з усіма своїми товаришами, які пнулися до панських звичаїв і прихилялися до варшавської сторони, взиваючи їх підніжками лядських панів. Han älskade kosackens enkla liv och råkade i gräl med dem av sina kamrater, vilka visade någon lutning åt det warschauska hållet — han kallade dem de polska panernas betjänter.
Вічно невгамовний, мав себе за покликаного оборонця віри православної. Alltid lika orolig och tilltagsen, betraktade han sig som den rättrogna kyrkans naturliga försvarare.
Досить було йому довідатись, що в якімось селі люди терплять утиски від орендарів, що набавляють податки з диму, — і він самовладне з'являвся там зі своїми козаками й чинив розправу. På eget bevåg begav han sig till de byar, där man klagade över arrendatorernas förtryck eller över att man hade satt tull på allt upptänkligt, och omgiven av sina kosacker höll han räfst.
Він узяв собі за правило, що в трьох випадках завжди треба братися за шаблю, а саме: Han kungjorde som sin regel, att det i tre olika fall beständigt var tillåtet att draga sabeln:
коли комисари не поважали старшину і стояли перед нею, не скинувши шапки; om kommissarierna inte visade tillbörlig respekt för en ålderman och underläto att taga mössan av;
коли глумилися над православною вірою й не шанували прадідівських звичаїв і, нарешті, om man skämtade med den rätta tron och icke höll förfädrens seder i helgd;
коли ворог був бусурмен чи турчин, супроти яких він вважав конче потрібним усяк час уживати зброї на славу християнства. och om motståndarna voro hedningar och turkar, mot vilka han alltid ansåg det berättigat att lyfta vapen i namn av kristenhetens ära.
¶ Тепер він наперед тішився думкою, як він з двома синами з'явиться на Січ і скаже: ¶ Nu gladde han sig på förhand vid tanken, hur han skulle komma till Sitsch med sina båda söner och säga:
"Ось дивіться ж, яких я вам хлоп'ят привів!"; »Se, så granna pojkar jag skänker er!» —
як покаже їх усьому старому, в боях гартованому товариству; hur han skulle föreställa dem för alla sina gamla, i många strider härdade kamrater,
як пишатиметься першими лицарськими їхніми вчинками і на війні, і на бенкетах, och hur han skulle få åse deras första bedrifter i vapenbruk och dryckeskamp,
які він теж вважав за дуже важливі лицарські достохвальності. vilket senare han jämväl ansåg höra till de främsta ridderliga dygderna.
Спершу він хотів одіслати їх самих, Ursprungligen hade hans avsikt varit att låta dem fara på egen hand;
та побачивши їхню молодість, статурність, могутню природну красу, запалився гордим вояцьким духом men vid åsynen av deras friska manbarhet och deras ståtliga kroppsliga skönhet råkade hans krigiska själ i brand.
і другого ж таки дня наважився їхати з ними сам, Han beslöt att själv fara med, och detta redan följande dag.
хоча спонукою до цього була тільки вперта його воля. Något annat skäl härtill hade han ej än sin egensinniga vilja.
¶ Він уже порався і давав накази, вибирав коней і зброю для молодих синів, Han började redan stöka med förberedelserna: han utdelade befallningar, han valde ut hästar och rustningar åt sina unga söner,
навідувався до стаєнь і до комор, призначив козаків, які повинні були завтра їхати з ними. synade både stall och visthus och bestämde vilka tjänare som skulle ledsaga dem.
Осавулі Товкачу передав своє старшинство і виявив свою волю — негайно зо всім його полком прибути на Січ, коли він подасть йому про те звістку. Sitt befäl överlät han åt esaul Tovkatsch jämte en uttrycklig order att ögonblickligen infinna sig med hela regementet, om han blott sände något bud från Sitsch.
Хоч він був трошки й під чаркою і в голові ще шумував хміль, однак він не забув нічого, жодної дрібниці. Навіть наказав напоїти коней і засипати їм у ясла найдобірнішої, найкращої пшениці. Oaktat ruset ännu surrade i hans huvud, glömde han likväl ingenting — icke ens en befallning att vattna hästarna väl och ge dem ett mål av bästa vete i krubban.
Зробивши всі розпорядження, він вернувся аж зморений від турбот. Uttröttad återvände han sist från sitt stökande.
¶ — Ну, діти, тепер час уже й спати, а завтра зробимо те, що Бог дасть... »Nå, barn, nu är det tid att sova; i morgon får vi fortsätta efter Guds behag.
Та не стели нам постелі! Не треба нам постелі. Ми будемо спати надворі. Men ingen får bädda åt oss! Vi behöver inte någon säng, vi sover ute i natt.»
¶ Ніч тільки що оповила небо; але Бульба завжди лягав рано. Natten hade helt nyss hunnit famna himlen; men Bulba lade sig alltid tidigt.
Він розлігся на килимі, вкрився кожухом, бо вночі було холодненько, Han sträckte ut sig på en matta och svepte in sig i en fårskinnspäls, ty nattluften var ganska kylig,
та він таки й любив поніжитись у теплі, коли бував удома. och Bulba tyckte om att täcka in sig varmare, när han var hemma.
Бульба швидко захропів, а за ним і весь його двір: Han tog snart till att snarka, och exemplet följdes av hela hans hus;
усе, що лежало по різних його закутках, захропіло й заспівало; varenda själ, som låg i de olika vrårna, stämde upp en ljudlig natthymn.
а найперше заснув вартовий, бо з нагоди приїзду паничів більш за всіх насмоктався горілки. Framom alla nattvakten, ty han hade druckit mest av allihop med anledning av de unga herrarnas hemkomst.
¶ Лише бідна мати не спала. ¶ Endast den stackars modern sov icke.
Припала вона до узголів'я любих синів своїх, що лежали поруч; Hon hade hukat sig ned över sina dyra söners huvudgärd, där de lågo bredvid varandra;
розчісувала їхні молоді, буйно скуйовджені кучері й зрошувала їх сльозами. hon strök med en kamm genom deras unga, ostyriga lockar och vätte dem med sina tårar.
Вона дивилася на них, дивилася всім своїм єством, вся обернувшись на зір, і не могла надивитись. Hon såg på dem med hela sin själ, med varje känsla hon ägde; hela hennes väsen förvandlades till denna blick, men hon kunde ej se sig mätt på dem.
Вона вигодувала їх своїми грудьми; випестила й викохала їх — і тепер тільки на одну хвильку бачить їх перед собою. Hon hade närt dem vid sitt eget bröst, hon hade vaggat och fostrat dem — och blott för ett ögonblick skulle hon få se dem hos sig!
¶ — Сини мої, сини мої милі! Що буде з вами? Яка ваша доля? — шепотіла вона, ¶ »Mina barn, mina kära barn! Vad skall hända er, vad väntar er?» sade hon,
і сльози набиралися в зморшках, що змінили її колись прекрасне обличчя. och tårarna runno ned i rynkorna, som vanställt hennes en gång vackra ansikte.
Вона й справді була дуже нещасна, як і кожна жінка того завзятого сторіччя. Ja, hon var verkligen beklagansvärd, som varje kvinna på denna råa tid.
Одну лишень хвильку вона жила коханням, тільки за першого шалу пристрасті, за першого шалу юності, Blott ett ögonblick hade hon levat av kärlek, i den första ungdomens och lidelsens glöd;
а вже суворий коханець покидав її задля шаблі, задля буйного товариства. så hade hennes barska förförare slängt henne åt sidan för sabeln, kamraterna och flaskan.
Вона бачила свого чоловіка два-три рази на рік, а тоді кілька років не мала про нього навіть звістки. Hon hade sett sin man två-tre dagar under året, och sedan hade det gått år ibland utan ett livstecken från honom.
Та коли й бачила його, коли вони жили вкупі, — що то було за життя? Och när de så råkades ånyo och bodde tillsammans — vad hade livet varit för henne?
Вона терпіла наругу, навіть стусани, ласку бачила тільки з милості; Förolämpningar, ja till och med slag hade hon fått utstå; de smekningar henne förunnats, gåvos bara av gunst och nåd.
була вона чимось зайвим серед цієї громади нежонатих лицарів, яким гуляще Запорожжя надавало суворого чару. Hon var ett sällsamt främmande väsen i denna samling av ogifta krigare, vilka det vilda saporoglivet hade förlänat sin karska kolorit.
Безутішна молодість промайнула перед нею, і її прекрасні свіжі лиця й груди одцвіли без поцілунків і вкрилися дочасними зморшками. En glädjelös ungdom var hennes enda minne; hennes friska kinder och vackra bröst hade okyssta vissnat och blivit betäckta med förtidiga rynkor.
Усе кохання, всі почуття, все, що тільки є в жінки ніжного, палкого, — все обернулося в неї на одне материнське почуття. Hela hennes kärlek, all hennes innerlighet, allt vad en kvinna äger av lidelsefull ömhet — allt hade hos henne pressats hop i moderskärleken.
Вона гаряче, палко, слізно, як та степова чаєчка-небога, схилилася над своїми дітьми. ¶ Nu satt hon där och krökte sig med glödande ömhet över sina barn, som en stäppmås vid sitt bo.
Її милих, коханих соколят тепер беруть від неї — беруть на те, щоб ніколи, ніколи вона їх більше не побачила! Hennes söner, hennes dyra söner skulle man taga ifrån henne — för att hon kanske aldrig skulle återse dem!
Хтозна, може, в першім бою татарин зрубає їм голови, Vem vet, kanske klyver en tartarsabel redan i första drabbningen deras huvud,
і вона не буде навіть знати, де лежатимуть їхні білі тіла, покинуті на поталу хижому птаству; och hon kommer aldrig att få veta var deras kroppar ligga kastade, ett byte för rovfåglarna.
а за кожну краплину крові їхньої вона віддала б себе всю. Och ändå ville hon giva sitt liv för varje deras blodsdroppe...
Слізьми дрібними умиваючись, дивилася вона в їхні очі, які почав уже стуляти всевладний сон, ¶ Snyftande såg hon in i deras ögon, fastän den oemotståndliga sömnen redan började sluta dem. —
і думала: "А може, Бульба, прокинувшись, перемінить свій рішенець і зажде ще кілька днів; »Kanske», tänkte hon, »skjuter Bulba upp avresan på ett par dagar, sedan då han nyktrat till;
може, він надумався так швидко їхати тільки через те, що забагато випив". kanske var det för att han druckit så mycket som han ville så fort i väg.»
¶ Місяць з високого неба давно вже осяяв увесь двір, що спав глибоким сном, густу купу верб і високий бур'ян, що в ньому потонув обведений кругом двору частокіл. ¶ Redan länge hade månen från sin himmelska höjd belyst gården med de sovande, de täta videsnåren och det höga stäppgräset, i vilket den omgivande palissaden drunknade.
А вона все сиділа в головах у своїх любих синів, не зводячи з них очей і не думаючи про сон. Men alltjämt satt hon kvar vid sina dyra söners huvudgärd, hon tog ej blicken från dem ens för en minut och tänkte ej på sömn.
Вже коні, зачувши світанок, перестали пастися й полягали в траві; Redan vädrade hästarna gryningskylan, slutade äta och lade sig alla i gräset.
залопотіло листя на вершечках верб і помалу це лопотіння тихо спустилося до самого низу. De översta bladen i videtopparna började skälva, och efter hand smög sig skälvningen från blad till blad allt lägre ned mot marken.
Вона пересиділа так до самого світанку, не почуваючи ніякої втоми і в думках бажаючи, щоб ця ніч тяглася якомога довше. Hon satt kvar till morgonen, någon trötthet kände hon icke och önskade blott innerst, att natten hade varat mycket längre.
В степу десь далеко залунало дзвінке іржання лошати; червоні пасма яскраво заблищали на небі. Men ute från stäppen hördes redan den ljudliga gnäggningen av en unghingst, och röda strimmor flammade på himlen.
¶ Бульба раптом прокинувся і зірвався ноги. ¶ Plötsligt vaknade Bulba och sprang upp.
Він дуже добре пам'ятав усе, що вчора наказував. Han mindes utmärkt väl vad han hade befallt i går.
¶ — Ну ж бо, хлопці, годі спати! Пора, пора! Напувайте коней! ¶ »Opp med er, pojkstövlar, det är nog med sömnen nu! Raska på, gå och vattna hästarna!
А де ж стара? (Так він звичайно називав свою жінку.) Och vad gör käringen här? (Så kallade han vanligen sin hustru.)
Швидше, стара, готуй нам чого-небудь попоїсти — їхати не близький світ! Rappa dig, käring, och gör i ordning mat åt oss: vägen är lång.»
¶ Бідна старенька, втративши останню свою надію, у відчаї подалася до хати. ¶ Den arma gumman hade nu berövats sitt sista hopp. Bedrövad gick hon in i stugan.
Тим часом, як вона, вмиваючися слізьми, готувала сніданок, Бульба віддавав свої накази, Medan hon under tårar tillagade morgonmålet, utdelade Bulba sina befallningar,
метушився в стайні і сам вибирав для синів своїх найкраще убрання. stökade i stallet och sökte fram de rikast smyckade rustningarna åt sina söner.
¶ Учорашні бурсаки раптом перемінилися: ¶ På ett ögonblick förvandlades djäknarne från topp till tå.
замість брудних чобіт — червоні сап'янці зі срібними підківками; I stället för de tidigare smutsiga stövlarna stodo de nu i sådana av saffian med silverbeslagna sulor;
шаровари, як Чорне море завширшки, з силою складок і зборок, обперезані золотим очкуром; byxorna, vida som Svarta havet och med tusen skrymslen och veck, höllos uppe av ett gyllene bälte;
до очкура начеплено було довгі ремінці на люльку з китицями та всякими брязкальцями. i det hängde långa remmar med tofsar och annat pynt för tobakspipan.
Кармазинові жупани, з блискучого, як вогонь, сукна, підперезані мережаним поясом; En kosackrock av purpurrött kläde, bjärt som elden, pressades ihop av en stickad gördel,
турецькі, золотом биті, пістолі були засунуті за пояс; i vilken lågo instuckna utsirade turkiska pistoler;
шабля бряжчала при боці. och en lång sabel skramlade kring fötterna på dem.
Їхні лиця, ще не дуже засмаглі, здавалося, покращали й пояснішали; Det föreföll som om deras ännu så föga brynta ansikten hade blivit vackrare och blekare;
молодий чорний вус тепер наче яскравіше відтіняв їхню білизну і дужий, могутній цвіт юності; den unga mörka mustaschen framhävde nu tydligare deras ljusa hy och kindens friska ynglingafärg;
вони були прегарні під чорними смушковими шапками з золотим верхом. de voro vackra att se i sina svarta fårskinnsmössor med gyllne snodd.
¶ Бідна старенька мати! Arma moder!
Як побачила вона їх у цьому вбранні, то не змогла промовити й слова, і сльози застигли в її очах. Då hon såg på dem, fick hon ej fram ett ord, och tårar stodo i hennes ögon.
¶ — Ну, сини, все готове! Нічого гаятись! — промовив Бульба. — ¶ »Nu är allting färdigt, pojkar», sade Bulba slutligen. »Vi behöver inte söla längre.
Тепер за християнським звичаєм присядьмо на дорогу. Men nu skall vi alla på kristligt vis slå oss ned före avfärden.»
¶ Усі посідали, навіть хлопці, що поштиво стояли при дверях. ¶ Alla satte sig, även drängarna, som respektfullt hade stått vid dörren.
¶ — Тепер благослови, мати, дітей своїх! — сказав Бульба. — ¶ »Och nu mor, välsigna dina barn!» sade Bulba.
Благай Бога, щоб фортунило їм на війні, щоб вони повсякчас боронили свою честь лицарську, щоб стояли довіку за віру Христову, »Bed Gud att de måtte strida tappert, alltid bevara sin ridderliga ära okränkt och alltid försvara den kristna tron —
а коли ні — хай краще пропадуть, щоб і духу їхнього не було на світі!.. om inte, må de gå under så att ej ett spår av dem blir kvar på jorden!
Підійдіть, діти, до матері: молитва материна із морського дна вертає й на землі спасає. Kom till er mor, barn: modersbönen frälser både på land och vatten.»
¶ Мати, слабосила, як мати, обняла їх, вийняла два малих образки й, ридаючи, наділа їм на шиї. ¶ Den stackars modern omfamnade dem, tog fram två små helgonbilder och hängde dem snyftande kring deras hals.
¶ — Нехай хоронить вас... Божа Мати... ¶ »Måtte den heliga Guds Moder... bekydda er.
Не забувайте, діти, матері вашої... подайте іноді хоч вісточку про себе... — Glöm inte, barn... er mor... Låt höra av er någon gång...»
Далі вона вже не могла говорити. ¶ Mera fick hon ej fram.
¶ — Ну, гайда, діти! — мовив Бульба. ¶ »Nu i väg, gossar!» sade Bulba.
¶ При ґанку стояли осідлані коні. ¶ Vid trappan stodo de sadlade hästarna.
Бульба раптом вискочив на свого Чорта, що скажено рвонувся вбік, почувши на собі двадцяти-пудову ваготу, — Bulba svingade sig upp på sin »Belsebub», som rasande försökte skaka ifrån sig, när den kände bördan av tio pud på sin rygg;
Тарас-бо був надзвичайно важкий і дебелий. ty Taras var utomordentligt tjock och tung.
¶ Коли уздріла мати, що й сини її вже посідали на коней, кинулася вона до меншого, у якого в рисах обличчя світилося більше іжності; ¶ Då modern såg att även sönerna sutto i sadeln, kastade hon sig in till den yngre, i vars drag ett hjärtligare uttryck stod skrivet.
вона вхопила його за стремено, припала до сідла його і з відчаєм в очах не випускала його зі своїх рук. Hennes ögon stodo vidöppna av förtvivlan. Hon grep i hans stigbygel, hon klamrade sig fast vid hans sabel och ville ej släppa honom ur sina armar.
Два дужих козаки обережно взяли її й віднесли до хати. Två kraftiga kosacker togo henne varsamt bort och förde henne in i stugan.
Та як виїхали вони за ворота, вона зі всією легкістю сарни, незвичною як на її літа, вибігла за ворота, Men i samma ögonblick ryttarna passerade gårdsporten, sprang hon åter fatt dem. Lätt som en hind, med en snabbhet som var otrolig vid hennes ålder, ilade hon ut genom porten,
з неймовірною силою зупинила коня й обняла одного з синів із якоюсь гарячковою несамовитістю... hejdade med oemotståndlig kraft den ena hästen och omfamnade sin son med en krampaktig, sanslös häftighet.
Її знов однесли. ¶ Hon blev åter bortförd. —
¶ Молоді козаки їхали смутні, ледве тамуючи сльози, боячись розсердити батька, який теж був схвильований, хоч і не показував того. ¶ De unga kosackerna redo dystra bredvid sin fader och höllo tillbaka tårarna, rädda att röja sitt inre för honom. Men även han å sin sida föreföll något fördystrad, fastän han gjorde allt för att dölja det.
День був сірий; зелень блискуче яріла; птаство щебетало якось не в лад. ¶ Det var en grå dag; grönskan skimrade stickande bjärt; fåglarna kvittrade på något sätt oharmoniskt.
Проїхавши трохи, вони озирнулися назад: Då de ridit ett stycke, sågo de sig om.
хутір їхній немов провалився, тільки ледве бовваніли над землею два димарі їхньої тихої хати Deras hus hade likasom sjunkit i jorden, ovan marken syntes blott tvenne små skorstenar
та вершки дерев, що по їх сучках колись вони лазили, як ті білки; och topparna av de träd, vilka de i barndomen klättrat i som ekorrar.
лише дальній луг іще стелився перед ними, — той луг, що нагадував їм усю історію їхнього життя, від пори, коли качалися вони в росяній траві, Ännu utbredde sig framför dem den äng, på vilken deras livs historia skymtade förbi — ända från den tid, då de tumlade om i dess daggiga gräs,
до часу, коли виглядали в ньому чорнобриву дівчину, що боязко перелітала через нього своїми прудкими, молодими ногами. till den ålder, då de där brukade vänta den mörkögda kosackflickan, som skyggt kom smygande på sina friska snabba fötter.
Ось уже самий тільки журавель над криницею з прив'язаним угорі колесом самотою стирчить у небі; ¶ Men nu sträckte sig bara brunnssvängeln mot himlen, med det i toppen fastgjorda kärrhjulet;
уже долина, яку вони проїхали, здавалася звіддаля горою, що все собою закрила. och snart därpå växte den tillryggalagda slätten till ett berg, som skymde allting där bortom...
¶ — Прощайте й дитячі літа, і забави, і все, і все! ¶ Farväl, barndom och barndomslekar och allt därborta — farväl!

II[ред.]

¶ Усі три вершники їхали мовчки. ¶ De tre ryttarna redo tigande framåt.
Старий Тарас думав про давню давнину: Den gamle Taras tänkte på det förgångna.
перед ним проходила його молодість, його літа, — літа, що промайнули і не вернуться, згадуючи які, завжди тужить козак, бажаючи, щоб молодість тривала все його життя. För hans inre öga drog hans ungdom förbi med alla dessa flydda år, dem kosacken alltid sörjer, då han ville att hela hans liv vore en enda ungdom.
Він думав про те, кого зі свого давньогo товариства зустріне тепер на Січі. Han tänkte på, vilka av sina gamla kamrater han skulle återse i Sitsch.
Гадав, хто вже помер, а хто живий зостався, Han räknade efter, vilka av dem döden redan hade skördat och vilka som ännu levde.
і сльоза тихо туманила його зіницю, а посивіла голова журливо похилилася. Några tårar rullade runda ut på hans ögonglober, och det gråa huvudet sjönk bedrövat ned mot bröstet.
¶ Сини його думали інші думи. ¶ Hans söner voro försjunkna i andra tankar.
Але треба спершу трохи більше розповісти про його синів. Men vi måste tala litet närmare om dem.
На дванадцятім році їх було віддано до Київської академії, ¶ De voro ännu ej tolv år fyllda, då de sändes till seminariet i Kijev;
бо вся значна старшина вважала своїм найпершим обов'язком віддавати своїх дітей у науку, ty på den tiden ansågo alla stormansfamiljer det nödvändigt att ge sina barn en god uppfostran,
хоч і робилося це лише задля того, щоб опісля зовсім її забути. ehuru det skedde för att de senare fullständigt skulle glömma alltsammans.
Були вони тоді, як і всі, що потрапляли до бурси, дикі, викохані на волі, Vid sitt inträde i skolan voro de som alla andra ett par vilda sällar, uppvuxna i frihet;
і там їх уже потроху обтісували на один копил, після чого ставали вони один на одного схожі. men snart slipades de av en smula och erhöllo ett slags allmän polityr, som gjorde dem någorlunda lika varandra.
Старший, Остап, почав з того свою науку, що першого ж року втік додому. ¶ Den äldre av dem, Ostap, började sin lärdomsbana med att redan första året rymma.
Його повернули, тяжко випарили й посадовили за книжку. Han blev återsänd, pryglades fruktansvärt och sattes över boken.
Чотири рази закопував він свого букваря в землю і чотири рази, відшмагавши його немилосердно, купували йому нового. Fyra gånger grävde han ned sin abc-bok i jorden, och fyra gånger blev han omänskligt tuktad, varefter man köpte honom en ny.
Запевне він зробив би те і вп'яте, коли б батько врочисто не заприсягся віддати його на цілих двадцять років у монастирські служки й не пообіцяв привселюдно, що він довіку не побачить Запорожжя, якщо не навчиться в академії всякої науки. Utan tvivel skulle han gjort om det för femte gången, om ej hans far hade svurit en dyr ed att han skulle låsa in honom för tjugo år som tjänande broder i ett kloster och att han aldrig i levande livet skulle få se en skymt av Sitsch, om han inte genomgick alla akademikurserna.
Цікаво, що це казав той самий Тарас Бульба, який шпетив усяку вченість і радив, як ми вже бачили, своїм дітям зовсім про неї й не дбати. Det är sällsamt att hotet utslungades av denne samme Taras Bulba, vilken gjorde sig lustig över all lärdom och — som vi redan sett — rådde sina barn att ge allt dylikt på båten.
З того часу Остап якнайстаранніше засів за нудотну книжку і незабаром став у перші лави. Men från det ögonblicket började Ostap med sällsynt nit ägna sig åt den tråkiga boken och blev snart en av de bästa eleverna.
Тодішня наука геть розходилася з життям: ¶ Det dåtida lärosättet hade förfärligt litet gemensamt med det verkliga livet:
оті схоластичні, граматичні, риторичні й логічні тонкощі аж ніяк не пасували до того часу, і ніколи нічого спільного з життям не мали. alla dessa skolastiska, grammatiska, retoriska och logiska spetsfundigheter hade rakt ingenting att skaffa med tidsandan, och aldrig fanns det något bruk för dem ute i livet.
Всі, хто вчився тої науки, ні до чого не могли приточити свого знання, хоч би навіть і найменш схоластичного. De studerande kunde omöjligt anknyta sina kunskaper till något verkligt,
Та й самі тогочасні вчені були чи не найбільшими невігласами, бо геть не мали життєвого досвіду. och just den tidens lärde voro de hjälplösast obildade, emedan de stodo alldeles utom all erfarenhet.
А ще той республіканський лад самої бурси, та сила-силенна молодих, дужих, здорових людей, — усе це спонукало їх до зовсім іншої діяльності, яка нічого спільного з наукою не мала. Dessutom måste det republikanska styrelsesättet i seminariet och den väldiga anhopningen av unga kraftiga människor väcka håg för helt andra bedrifter än lärda mödor.
Іноді поганий харч, іноді часті кари голодом, іноді багато потреб, що закипали у свіжім, здоровім, молодім тілі, — усе це разом виробляло в них ту невгамовну моторність, яка вже потім розвивалася на Запоріжжі. Den dåliga kosten, de täta hungerstraffen, de många behoven som vakna hos en sund och stark yngling — allt detta i förening väckte till liv hos dem den företagaranda, som senare skulle få sitt lystmäte ute vid Dnjepr.
Голодна бурса шугала вулицями Києва і змушувала всіх мешканців бути напоготові. Den hungriga akademien strövade omkring på Kijevs alla gator och lärde folk försiktighet.
Перекупки, що сиділи на базарі, ледь забачивши бурсака, закривали руками свої пироги, бублики, гарбузове насіння, як ті орлиці дітей своїх. Månglerskorna, som sutto i sina salustånd vid torget, buro sig åt som en örnhona med sina ungar, genast en djäkne gick förbi: de betäckte med båda händerna sina piroger, pastejer och kurbitsfrön.
Консул, що його обов'язком було наглядати за підлеглими йому товаришами, сам мав такі моторошні кишені в своїх шароварах, що зміг би впхати туди цілу перекупчину ятку, як би та на хвильку заґавилась. Konsuln, vars plikt det var att övervaka de honom underlydande kamraternas uppförande, hade själv så väldiga fickor i sina vidbyxor, att han kunnat få plats i dem för en inslumrad månglerskas hela lager.
¶ Ці бурсаки гуртувалися в зовсім осібну громаду; ¶ Dessa djäknar bildade en värld för sig.
до вищого кола, з польських та українських шляхтичів, їм було зась. Till de högre kretsarna, som bestodo av polsk och rysk adel, hade de ej tillträde.
Сам воєвода Адам Кисіль, дарма що опікувався академією, не вводив їх у шляхетні кола, ще й наказував тримати їх якомога суворіше. Ej ens vojvod Adam Kisel, akademins protektor, förde dem in i sällskapslivet, utan befallde tvärtom att de skulle hållas strängare.
Втім, ці настанови були зайві, бо сам ректор та й професори-ченці не шкодували лози та канчуків, і частенько ліктори з їхнього наказу шмагали своїх консулів так немилосердно, що ті скілька тижнів чухали свої шаровари. Denna föreskrift var för övrigt alldeles överflödig, ty varken rektorn eller munkprofessorerna sparade på rottingen, och ofta hände det på deras befallning att liktorerna behandlade sina konsuler så grundligt, att dessa i veckor gingo omkring och gnedo sig i baken.
Багатьом з них це було геть не страшне і видавалося лише трошки міцнішим від доброї горілки з перцем; På en del av dem hade detta ingen verkan alls och föreföll knappast mer rafflande än en hederlig pepparsup;
іншим, нарешті, обридали такі безнастанні припарки, і вони тікали на Запорожжя, коли вміли знайти до нього шлях і коли їх не перехоплювали дорогою. andra däremot fingo så nog av dessa oupphörliga upptuktelser, att de flydde till Sitsch, ifall de hittade fram och lyckades undgå att bli gripna på vägen.
Остап Бульбенко хоч і почав пильно вчитися логіки й навіть богослів'я, ніяк не міг здихатися безжальних різок. ¶ Ehuru Ostap Bulba med stort nit började studera logik och även teologi, undgick han ingalunda den obevekliga rottingen.
Ясна річ, що все це мало якось загартувати його вдачу, надати їй жорсткої твердості, що була завжди прикметною в козаків. Helt naturligt måste detta förhärda hans karaktär och ge honom denna nackstyvhet, som utmärker alla kosacker.
Остап мав славу одного з найкращих товаришів. Ostap gällde alltid för att vara en förträfflig kamrat.
Він рідко верховодив у зухвалих витівках — обтрусити чужий сад чи обібрати город, зате один із перших ставав під знамена спритних бурсаків і ніколи й ні за яких обставин не виказував своїх товаришів; Sällan uppträdde han som ledare vid deras fräcka företag — att plundra en främmande trädgård t. ex. — men i stället var han en av de första som ställde sig under fanan, så snart någon tilltagsen djäkne hade en krigsplan färdig;
ніякі канчуки й різки не присилували б його таке вчинити. och under inga omständigheter förrådde han sina kamrater, inga rottingar och remmar kunde förmå honom därtill.
Він був твердий до всяких спокус, опріч війни та бучної гулянки; принаймні ніколи ні про що інше майже й не думав. Han var omottaglig för andra väckelser än krig och rummel; åtminstone tänkte han föga på någonting annat.
Він був прямодушний з рівнею своєю. Mot sina likar var han rättfram,
Він був добрий до такої міри, до якої міг бути добрий юнак із такою натурою і в такий суворий час. och han visade sig godhjärtad i den grad man kunde tala om dylikt hos en karaktär som hans och på den tiden.
Його взяли за серце сльози бідної матері, і тільки це тепер його смутило й змушувало в задумі хилити голову. ¶ Moderns tårar hade rört honom djupt; det var blott för deras skull han tungt och tankfullt låtit huvudet sjunka.
¶ Менший брат його, Андрій, мав живішу і трохи тоншу вдачу. ¶ Hans yngre broder Andreas var av ett livligare och på visst sätt mera utvecklat temperament.
Він був беручкіший до науки й опановував її легше, ніж тяжкі, дужі натури. Han studerade med mindre motvilja och utan den ansträngning, som arbetet plägar kosta ett tungt och strävt lynne.
А ще він був меткіший од свого брата; Han var mera uppfinningsrik än brodern,
частіше верховодив у найнебезпечніших витівках і не раз завдяки своєму спритному розумові відкручувався від кари, тим часом як брат його Остап без зайвих хитрощів скидав із себе свитку й клався долі, навіть у думці не маючи прохати помилування. uppträdde oftare som ledare av ganska farliga företag och förstod ibland att med hjälp av sitt smidiga förstånd slingra sig undan straff, medan Ostap utan varje omtanke om sitt väl krängde av sig rocken och lade sig på golvet; honom föll det aldrig in att be om nåd.
Він також горів жадобою лицарського подвигу, але в душі його знаходилося місце і для інших почуттів. ¶ Även Andreas brann av dådlust, men därjämte var hans själ tillgänglig också för andra känslor.
Потреба кохання гостро спалахнула в ньому, як тільки минуло йому вісімнадцять років. Behovet av kärlek hade flammat upp inom honom, då han nått sitt adertonde år.
Жіноча постать часто витала в його розпалених мріях; En kvinnobild svävade allt oftare i hans glödande drömmar;
він, слухаючи філософські диспути, повсякчас бачив її — свіжу, чорнооку, ніжну. mitt under åhörandet av en filosofisk disputation kunde han se hennes friska, mörkögda, ljuva uppenbarelse.
Перед ним безнастанно миготіли її яскраві, пружкі перса, ніжна, прекрасна, цілком оголена рука її; Oavbrutet skymtade de bländande vågorna av hennes barm och de slanka bara armarna;
сама одежа, що облягала її пречисте і водночас міцне тіло, дихала в його мріях якоюсь невимовною млістю. själva dräkten, som smög sig kring de jungfruliga och samtidigt kraftfulla lemmarna, andades ut en osäglig vällust i hans drömmar.
Він пильно ховався перед своїми товаришами з тими поривами юнацької палкої душі, Han dolde omsorgsfullt för kamraterna dessa svallningar i sitt ungdomligt lidelsefulla inre;
бо за тих часів соромно й ганебно було думати козакові про жіночі втіхи, не здобувши лицарської слави. ty på den tiden var det någonting ovärdigt och skymfligt för en kosack att tänka på kvinnor och kärlek, innan han prövat svärdet.
Останніми роками він рідше верховодив у бурсацьких ватагах, ¶ Under de senare åren av sin djäknetid uppträdde han alltmera sällan som ledare av deras upptåg.
а частіше блукав самотою де-небудь по затишних київських закутках, що тонули у вишневих садах, з яких звабливо визирали на вулицю низенькі хатки. I stället irrade han allt oftare omkring i någon enslig, krokig gränd, där den drunknade i en inbjudande blandning av körsbärsträdgårdar och små låga hus.
Іноді він заходив і на панську вулицю, у теперішньому старому Києві, де жило українське й польське шляхетство, будинки якого було вже збудовано з певною вибагливістю. Ibland råkade han även in på någon aristokratisk gata i det nuvarande gamla-Kijev, där den lillryska och polska adeln bodde och där husen voro byggda med en viss nyckfull egenart.
Одного разу, заґавившись, він мало не потрапив під колясу якогось польського пана, En gång vid ett sådant tillfälle blev han i sin försjunkenhet nästan överkörd av ett gammaldags polskt adelsekipage.
і візник зі страшнющими вусами, що сидів на козлах, оперезав його з усього плеча пугою. Den knävelborrsprydda kusken gav honom ett ordentligt piskrapp från sin bock, men häröver råkade den unga djäknen i raseri.
Молодий бурсак скипів: з несамовитою відвагою ухопив він своєю дужою рукою за заднє колесо і зупинив колясу. Med besinningslös djärvhet grep hans näve i ett av bakhjulen och bragte vagnen att stanna.
Але візник, прочуваючи помсту, почав періщити коней, вони рвонули — і Андрій, на щастя встигши відхопити руку, заорав носом просто в багнюку. Men kusken, som fruktade att få svar på tal, rappade till hästarna — de satte i väg, och Andreas, som lyckligtvis hann rycka handen tillbaka, slungades till marken med ansiktet mitt i dyn.
Щонай-дзвінкіший і гармонійний сміх долетів до його вух. Då ljöd ett klingande skratt ovanför hans huvud.
Він підвів очі й побачив біля вікна панну такої краси, якої ще зроду йому не траплялося бачити: Han såg upp och varseblev i ett fönster en flicka av underbar skönhet — något sådant hade han aldrig sett förut.
чорнооку й білу, як сніг, осяяний ранковим рум'янцем сонця. Hon var mörkögd och samtidigt så vit som snö i de första morgonstrålarna.
Вона щиро сміялася, і сміх надавав осяйної сили її сліпучій красі. Hon skrattade av full hals, och detta skratt gav hennes bländande skönhet en ännu större trollmakt.
Він сторопів. Він дивився на неї, геть збентежений, мимоволі обтираючи зі свого обличчя болото і ще дужче яим обмащуючись. Förbryllad blev han stående och stirrade på henne, medan han frånvarande och mekaniskt strök bort smutsen ur sitt ansikte, utan annat resultat än att han tygade till sig ändå mer.
Хто б вона була — оця красуня? ¶ Vem var månne den vackra flickan?
Він хотів був довідатися від челяді, що юрбою, пишно вбрана, стояла за ворітьми, оточивши молодого кобзаря. Han frågade tjänarna, som i dyrbara dräkter skockade sig vid porten för att höra på en ung banduraspelare.
Та челядь, уздрівши його замурзану пику, пирснула сміхом і не пошанувала відповіддю. Men de skrattade honom upp i hans smutsiga ansikte och bevärdigade honom ej med någon upplysning.
Урешті він дізнався, що то була дочка ковельського воєводи, який приїхав на якийсь час до Києва. Slutligen erfor han dock, att det var dottern till vojvoden från Kovno, som för en tid uppehöll sig i Kijev.
Наступної ж таки ночі, із властивою лише бурсакам зухвалістю, він проліз через огорожу до саду, ¶ Följande natt klättrade han med en sant akademisk djärvhet över palissaden till trädgården kring huset,
виліз на дерево, що порозкидало свої широкі віти аж на дах; hävde sig upp i ett träd som sträckte grenarna ända upp till taket,
з дерева переліз на дах і через димар каміна пробрався просто в опочивальню красуні, slank ditöver ifrån trädet och praktiserade sig genom skorstenen raka vägen ned i den skönas sovrum.
яка саме сиділа перед свічкою і виймала з вух своїх дорогі сережки. Hon satt just då framför ett ljus och löste sina kostbara örhängen.
Чарівна полька так злякалася, зненацька побачивши перед собою незнайомого чоловіка, що не могла вимовити й слова; ¶ Då den vackra polskan plötsligt såg en främmande karl framför sig, blev hon så förskräckt att hon ej fick fram ett ljud.
однак примітивши, що бурсак стояв, потупивши очі, не сміючи навіть поворухнути рукою, пізнала в ньому того самого, що брязнув перед нею на вулиці, — і сміх знову опанував її. Men när hon såg att djäknen stod där med sänkta ögon och av blyghet icke vågade röra en lem, och när hon igenkände densamme som hon sett stupa på näsan i gatan, brast hon åter ut i skratt.
До того ж у рисах Андрієвих нічого не було страшного: Dessutom fanns det ingenting att frukta i Andreas uppsyn:
він був дуже гарний на вроду. han såg rentav mycket bra ut.
Вона від душі сміялася і довго потішалася над ним. Hon skrattade av full hals och hade länge förfärligt roligt åt honom.
Красуня була легковажна, як полька, Den vackra flickan var ombytlig som alla polskor;
але очі її, неймовірно гарні, пронизливі очі, кидали погляд довгий, як вічність. men hennes ögon, hennes härligt klara ögon hade denna långa fasta blick, som lovar beständighet.
Бурсак не міг і рукою поворухнути, був наче зав'язаний у мішку, коли воєводівна сміливо підійшла до нього, Den stackars djäknen vågade ännu ej röra ett finger och kände sig som bunden i en säck, när vojvodens dotter käckt gick fram till honom.
наділа йому на голову свою блискучу діядему, повісила на губи йому сережки й оповила його серпанковою прозорою шемізеткою з фестонами, гаптованими золотом. Hon satte sitt glänsande diadem på hans huvud, fäste sina örhängen i hans läppar och kastade över axlarna på honom en genombruten chemisette med guldbroderade festoner.
Вона чепурила його і з дитячою розбещеністю, притаманною легковажним полькам, витворяла з ним силу всіляких дурниць, які ще дужче знітили бідного бурсака. Hon pyntade honom och hittade på tusen dumheter, allt med denna barnsliga lössläppthet som utmärker de flyktiga polskorna och vilken nu försatte den stackars djäknen i ännu större förlägenhet.
Він являв собою досить кумедну постать, роззявивши рота і втупившись у її чарівні очі. Han gjorde en löjlig figur, där han stod med munnen öppen och oavvänt stirrade in i hennes bländande ögon.
Стук, що почувся біля дверей, злякав її. Då blev hon plötsligt skrämd av något buller utanför dörren.
Вона звеліла Андрієві сховатися під ліжко і, як тільки страх минув, покликала свою покоївку, полонену татарку, Hon bad honom gömma sig under sängen, och så snart oron var förbi ropade hon på sin kammarjungfru, en fången tatarflicka,
і наказала їй обережно вивести його в сад, а звідтіля спровадити через паркан. och befallde henne att försiktigt föra ned honom i trädgården och därifrån skicka honom över planket.
Але цього разу наш бурсак не так щасливо перебрався через огорожу: Men denna gång förfogade sig vår unga djäkne inte lika lyckligt över palissaden.
пробурканий сторож гарненько вчистив його по ногах, а челядь, що збіглася на ґвалт, таки довгенько лупцювала його вже на вулиці, аж поки прудкі ноги врятували його. Nattvakten vaknade och rappade honom med besked på benen, och det tillskyndande gårdsfolket pryglade honom åtskilligt ännu ute på gatan, ända tills hans snabba fötter frälste honom.