Обговорення користувача:Formazz

Володимир Кіріндась - зв’язківець, журналіст, поет, патріот Володимир Кіріндась народився 1 серпня 1935 року в селі Срібне, що на мальовничій Чернігівщині. Та незбагненна доля розпорядилася так, що Збараж став його другою батьківщиною. Тут він творчо утвердився і присвятив себе служінню Слову і людям. І збаражани гідно оцінили його – присвоївши звання «Почесного громадянина м. Збаража». Та не забуває поет рідного села – Срібного. На пагорбі мріє Срібне, В подільській пливе Лисогір. Серцю жадане і рідне, Як Данчич-гори синьо вир. Пірнали в провалля Баса, Середнього брали шпиля… Вербиць й різнотрав’я окраса, Дитинство моє там і я. І душі сталили, і тіло, Правічна колиска для нас. У наших руках все горіло- Вернути б на мить хоч цей час. Горбів полинових сріблянка Селу, може й назву дала… Село моє, пишна веснянко, Спішу до твого джерела. Багаторічні пошуки істини, суті життя сформували неординарну і унікальну особистість з своєрідними філософсько-світоглядними переконаннями, що засобами поетизації перенесені у ліричні вірші і відтворюють колоритний багатомірний внутрішній світ їх творця. Сам же Володимир Кіріндась своє життєве кредо виклав у таких віршованих рядках: Я, Володимир, з родини Кіріндасів, Люблю щире слово і вокально-солов'їний спів, Люблю все живе, природу, людей, І я нікому й ніколи не заздрю… А буттєву самотність людини він виразив у «Стежині»: Забути не можу ніяк, (Чи в змозі її забути?) Стежину повз сивий вітряк У небо бездонне взуту. Вирує палких думок Вервечка стежини чиста. У пам’яті – стиглий ярок У росянім срібнім намисті. Із Срібного йде в’юнка Дорога в бентежне серце, Найкраща мені така, Як сині твої озерця. У юність вертаються кроки, Хоч сипле вже в очі дим- Життя переспілі уроки… Я знову на стежці один.

Як згадує Володимир Григорович, на життєвому шляху було безліч перепон, поразок і втрат, невдач і розчарувань, образ. Але це не стало причиною зламу поета, навпаки – загартувало, вселило дух боротьби з консервативністю, закостенілістю суспільства. - Я свій шлях формував працею і прагненням до слова, - підкреслює ювіляр. – Життя було нелегке, але бажання до знань зборювало всі негаразди. Сиділи з однокласниками в бібліотеці, читали і забували про все. До здобуття знань, розвитку заохочували й вчителі, що були не байдужі до майбутнього учня. Перебування на військовій службі в тодішньому Ленінграді (Санкт-Петербург) збагатило новими знаннями і досвідом. А творчо утвердився завдяки відомим митцям – Петрові Перебийносові, Володимиру Кравчуку, Омеляну Заячківському, Богдану Демківу і Анатолію Малевичу. З 1998 року член Національної Спілки журналістів України, член обласного літературного об'єднання при ТОО НСПУ та літературно-мистецького клубу «Золота троянда» (м. Хмільник, Вінницька область), член районної літературно-мистецької студії «Рушник», лауреат Міжнародної премії ім. Братів Лепких. Друкується як критик та рецензент, поет у місцевій, обласній, центральній пресі – «Народне слово», «Амвон», «ВіК», «Свобода», «Вільне життя», «Тернопіль вечірній», «Селянська доля», «Срібнянщина», «Літературна Україна», «Демократична Україна», в альманасі «Український вісник», італійському журналі «Арте - культура». Зокрема, уваги заслуговують низка публіцистичних перлин Володимира Кіріндася, таких як: відгуки на монографії П. Сороки, творчий доробок Г. Петрука-Попика, на книжку-спогад «Дружба впродовж вісімнадцяти років» Любові Гонтарук, монографію Б. Леськіва «Феномен України, публіцистичні екскурси в історію». У газетах «Народне слово», «Амвон», «Вільне життя», «Літературна Україна», надрукований цикл статей про талановитого львівського художника, володаря медалі ім. В. Стуса «За вірність» - Бориса Дроботюка, учасника багатьох міжнародних виставок і експозицій. Характеризуючи творчий доробок Володимира Григоровича, український поет, лауреат багатьох літературних премій Петро Перейбиніс відзначає, що попри «невдале і недовершене, зблискує у його слові та іскра доброї душі, яка зігріває тебе, викликає віру і довіру… слово його щире, чесне і чисте». Володимир Кіріндась – автор поетичних збірок: «Болюче слово» (1997 р.), «Істина, що зорить» (2000 р.), «Мелодія літа» (2006 р.). Подібних поетичних слів годі шукати у каламутних потоках супермодних андеграундів і брендів, що час від часу накочуються на береги книжкових ринків. Слід зауважити, що робота виконана величезна. Вражає молодечий запал, непосидючість і трудолюбивість автора, що і засвідчує щойно видана збірка поезій «Вимір часу» (м. Збараж.: «Рушник»). Можна сказати, що ця книга є квінтесенцією усього життєвого досвіду поета, його світоглядних цінностей та пріоритетів. Для читача ж вона стане вірним провідником і своєрідним рецептом в духовно-практичному освоєнні навколишнього світу. У розділі- «Срібнянський оберіг» розташовані щемливі вірші, в яких йдеться про проблеми рідної землі. Поет стає виразником трансцендентальних запитань: «… І суне чорна зграя. І завмирає тужний люд під гомін потороччі. Коли ж Апостоли прийдуть промити правди очі?!», «Душа безпорадна не вірить добру. Гризе її зрада, мов шашіль кору…», «Земля вже просить плуга, пече її наруга…»(Сільська замальовка) тощо. Автор застерігає і боїться кульмінації невиправданих народних очікувань і пошуків: «Ось тільки б не згадали про арсенали, де набої сплять…». В цьому ж розділі яскраво описано історичний момент національно-визвольної боротьби української нації в 1648-1654 рр.,- вірш «Облога Збаража». Володимир Кіріндась натхненно оспівує красу рідної Срібнянщини у «Гавані спогадів», релігійні почуття і переживання – «На Спаса». У другому і останньому розділі- «Янгол доброти», в коротких чотиривіршах автор звертається до вічних цінностей- любові, добра, дружби: «Я друзям вірю безоглядно: не підведуть вони мене…», розповідає про красу оточуючого нас світу природи- «Стерня», «Осінь» тощо. Отож, у книзі «Вимір часу» Володимир Кіріндась зміг детально і тонко передати свої враження, рефлексії, відчуття сучасного темпоритму життя. Думаю, що цьому допоміг і поважний життєвий досвід, з яким поет щедро ділиться і залишається таким собі локомотивом актуальної української поезії на Збаражчині. Після прочитання насичених, багатозначних поезій, у читачів залишаться відчуття взаєморозуміння, толерантності, бажання робити добро, пам’ятаючи, що «життя- як спалах блискавиці…». Дотримуючись традиційних форм у творенні поетичних образів, Володимир Кіріндась актуальний за тематикою своїх творів, що торкаються найзлободенніших проблем і сучасного, і минулого. Щойно надруковані для публікації твори-розвідки: «Династія Галаганів» та «Кобзар О. Вересай – український Гомер». Доля українського народу, його минуле і майбутнє – не байдужі Володимиру Григоровичу. Щирий патріот, людина освічена, він глибоко співпереживає будь-які суспільні катаклізми. Зануритися в своє власне его – це не для нього. Володимир Кіріндась живе і творить для людей. На його думку, найбільше активізують громадську свідомість твори художньої літератури та історія. Зважаючи на це, він більшу частину творчої діяльності присвятив поверненню громадськості забутих чи заборонених з певних суспільно-історичних обставин мистецьких імен. Об'ємними і змістовними є біографічні розвідки про освітян Збаражчини: Омеляна Заячківського «Волонтер свободи», Володимира Голоднюка «Виховай собі зміну», підготовлені на конкурс «Слава Україні», біографічні довідки про почесного краєзнавця України Анатолія Малевича у річнику «Тернопілля – 97», упорядкував творчу спадщину Івана Горбатого, в результаті чого поета посмертно прийнято в НСПУ. Слід відзначити, що Володимир Кіріндась – цікавий публіцист, об'єктивний в оцінці, аналізує з точки зору історизму та індивідуальності стилю кожного автора. Його вислови влучні, лаконічні, іноді сповнені емоційності, проте без надмірної патетичності. Кожна його робота є приємною несподіванкою для шанувальників літературного слова. Сьогодні поет сповнений нових ідей і мрій: отримати приміщення для районного осередку НСЖУ, заснувати низку літературних і журналістських премій імені видатних постатей краю, встановити меморіальні дошки колегам по творчому цеху. - Надважливо в теперішній час дати молоді правильний напрямок в житті, прищепити дітям любов до слова, що невпинно чомусь занепадає, - ділиться думками і порадами Володимир Кіріндась. – Також бажаю, щоб влада якомога активніше прислухалася і розуміла різні потреби і життя громади. Після урочистої частини кожен міг оглянути виставку книг ювіляра «Під знаком часу» та отримати його автограф.

Василь ЛЕВЕНЕЦЬ

член НСЖУ, смт. Вишнівець