бурчати

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

бур-ча́-ти

Дієслово недоконаного виду.


Корінь: -бурч-; суфікс: ; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. недок., розм. перех. і без додатка. говорити невиразно, нерозбірливо ◆ Гапка й собі бурчала щось під носом Франко
    1. докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь ◆ Молодицям вся неволенька,— У колисці дитина кричить, На припічку та горщик біжить, У запічку свекруха бурчить Народна лірика
  2. неперех. утворювати одноманітні, приглушені, схожі на булькання звуки; дзюрчати (про річку, струмок і т. ін.)
    1. безос. утворювати переливчасті звуки низького тону (при переміщенні їжі в шлунку) ◆ У животі в матушки Раїси приємно бурчало вісі ситої м'ясної вечері Донченко

Синоніми[ред.]

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Холоніми[ред.]

Мероніми[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Колокації[ред.]

Прислів'я та приказки[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від ??

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]