да

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

да (сполучник)[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

да

Сполучник.

Вимова[ред.]

МФА: []

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. діал., єднальний з'єднує однорідні члени речення або цілі речення ◆ На селі стихло; хіба де стукне віконце да проскочить попід ворітьми хисткий парубок. Марко Вовчок, «Викуп», 1858 р. ◆ Биймо да биймо панів з паненятами! Павло Тичина, «Комсомолія», 1934 р.
  2. діал., приєднувальний приєднує речення або члени речення, що доповнюють чи уточнюють раніше висловлену думку ◆ Вона мені: — Да ти, мабуть, зроду дурний! да ти се, да ти те! Марко Вовчок, «Викуп», 1858 р.
  3. діал., протиставний з'єднує члени речення або цілі речення з протиставним значенням ◆ Для мене світ білий Ізмалку здавався страшним; // Да як заховаться? Євген Гребінка, «Човен», 1833 р. ◆ — Ревеш, вітре, да не плачеш, // По тобі не тяжко. Віктор Забіла, «Гуде вітер вельми в полі…», 1837 р.

Синоніми[ред.]

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

  • іменники:
  • прикметники:
  • дієслова:
  • прислівники:

Етимологія[ред.]

Від ??

Переклад[ред.]

Джерело[ред.]

да (частка)[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

да

Частка.

Вимова[ред.]

МФА: [ˈdɑ]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. розм., ствердж. уживається при передачі підсумку роздумів з приводу чого-небудь у значенни так, дійсно ◆ Да, хороша-таки штука життя. Андрій Головко, «Бур'ян», 1927 р.
  2. розм., ствердж. уживається при несподіваній згадці про щось забуте або пропущене у попередній розмові, при раптовій зміні теми розмови і т. ін. ◆ Да, — раптом згадав Сергій Іванович. — Подзвоню ж на станцію. Андрій Головко, «Райське яблуко», 1946 р. ◆ Да, я не сказав, як потрапив до Маші. Юрій Яновський, «Боротьба за людину», 1948 р.
  3. розм., підсил. уживається на початку речення для підсилення виразності висловлювання ◆ — І чого в тебе такі очі смутні? — Да того, може, що нездужаю. Марко Вовчок, «Три долі», 1861 р. ◆ Да ви просто геніальна голова. Панас Мирний, «Повія», 1928 р.
  4. розм., підсил. уживається всередині речення перед присудком або групою присудка для підсилення його значення ◆ А в нашому селі да був дід одинокий. Ганна Барвінок [Опов.., 1902, 266] ◆ Катря сього вечора да така ласкава була й весела. Марко Вовчок, «Три долі», 1861 р.
  5. розм., підсил. уживається з наказовим способом або при висловленні побажання, спонукання. ◆ Да подивіться, люди добрі, чи він же не козак? Марко Вовчок, «Викуп», 1858 р.

Синоніми[ред.]

  1. дійсно, ось, от, так

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

  • іменники:
  • прикметники:
  • дієслова:
  • прислівники:

Етимологія[ред.]

Від ??

Переклад[ред.]

Джерело[ред.]