відсвітити

Українська

Морфологічні та синтаксичні властивості

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	відсві́чу	відсві́чав відсві́чала	відсві́чуватиму	—
Ти	відсві́тиш	відсві́чав відсві́чала	відсві́чуватимеш	відсві́ть
Він Вона Воно	відсві́тять	відсві́чав відсві́чала відсві́чало	відсві́чуватиме	—
Ми	відсві́тим(о)	відсві́чали	відсві́чуватимем(о)	відсві́тьмо
Ви	відсві́тите	відсві́чали		відсві́тьте
Вони	відсві́тять	відсві́чали	відсві́чуватимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.	відсві́тивши
Дієприсл. теп. ч.	відсві́чувачи
Дієприсл. мин. ч.	відсві́чивши
Пас. дієприкм. теп. ч.	відсві́чений
Безособова форма	[[відсвічено}но|відсві́чено}но]]

відсвітити (не зазначено розбиття на склади)

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 4a.

Префікс: від-; корінь: -світ-; суфікс: -и; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

• МФА: []
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. тільки недок. відбивати або випромінювати світло. ◆ У печі палає… Одсвічують весело білі стіни Марко Вовчок ◆ Дрібнесенькі різнобарвні лампочки відсвічували з малесеньких віконець апарата Ю. Смолич ◆ — Ну, тепер усе ясно? — допитувалася, поглянувши на годинник, на якому фосфоричним світлом відсвічували цифри й стрілки (Іван Ле ◆ Він ступав повільно й розважливо, бо дочка на руках здригалася крізь сон, повз церкву, яка відсвічувала просто місяця високими картатими вікнами В. Дрозд // відбиватися (у 6 знач.). ◆ В спальні тепер не відсвічували спалахи блискавок, тільки часом долинало, віддаляючись від міста, гуркотіння грому Б. Антоненко-Давидович // відбиваючи яскраве світло, приховувати від зору поверхню чогось. ◆ Поверхня дошки має бути матовою і не повинна відсвічувати з навч. літ.
2. перев. недок., що. відбивати що-небудь на гладкій, дзеркальній поверхні. ◆ Витерта старанно матроськими щітками, вона [палуба] одсвічувала раннє сонце Г. Епік ◆ Велетенське водне дзеркало відсвічувало темну голубінь і мерехтливі зорі неба С. Журахович ◆ Маленький поточок не може ще в собі відбити всіх людей, що до нього приходять, не може відсвітити захмареного неба над собою П. Тичина
3. тільки недок., чим. мати додатковий відтінок кольору при основному; відливати якимсь кольором. ◆ Затока відсвічувала фіолетовими плямами О. Донченко ◆ Волосся теж відсвічувало золотом О. Копиленко ◆ По долині текли спокійні ріки, що відсвічували голубизною неба С. Скляренко ◆ Робітниці передавали з рук до рук рудуватий брусочок, що відсвічував антрацитом В. Кучер
4. тільки док. просвітити протягом певного часу. ◆ Сонце ще не сходило, а місяць, відсвітивши за ніч неозорим просторам, тане в небі, як зелений окраєць криги О. Донченко ◆ Для виходу «на нуль» лампа мусить відсвітити 2000 годин з наук.-техн. літ.
5. тільки недок., що, чим, перен. виражати які-небудь якості, почуття, переживання (перев. про обличчя, очі, зовнішній вигляд людини). ◆ Савлутинський стояв, спокійно чекаючи директора й дивлячись великими дитяче-синіми очима, що яскраво відсвічували гострий холод роздуму М. Івченко ◆ Лице його відсвічувало незбавну радість людини, що повертається до життя Григорій Тютюнник ◆ В її полотнах, вишитих яскравими кольорами, немає суму. Вони ніби відсвічують радістю й оптимізмом із журн. ◆ Українська пісня відсвітила в собі цілий етичний кодексі народну філософію життя. В. Барка, «Українська пісня в світі» // ««Свобода», 25.04.1959» Джерело — www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1958/Svoboda-1958-078.pdf.

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від ??

Переклад

Список перекладів

Список перекладів

Список перекладів

Список перекладів

Список перекладів

Джерела

• Словник УЛІФ: відсвітити