гоньба
Українська[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
| відмінок | однина | множина |
|---|---|---|
| Н. | гоньба́ | — |
| Р. | гоньби́ | — |
| Д. | гоньбі́ | — |
| З. | гоньбу́ | — |
| Ор. | гоньбо́ю | — |
| М. | гоньбі́ | — |
| Кл. | гоньбо́* | — |
гонь-ба́
Іменник, неістота, жіночий рід (тип відмінювання 1b за класифікацією А. А. Залізняка); форми множини не використовуються.
Корінь: -гонь-; суфікс: -б; закінчення: -а.
Вимова[ред.]
- МФА: [ɦɔˈnʲbɑ]
прослухати вимову?, файл- УФ: [гон'бá]
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- діал. гоніння. [≈ 1] ◆ Він перше мав до нього [християнства] неохоту, хоч і не вірив поклепу на віру і не хвалив гоньби на християн. Леся Українка.
Синоніми
Антоніми
- ↑ ?
Гіпероніми
- ↑ ?
Гіпоніми
- ↑ ?
Холоніми[ред.]
Мероніми[ред.]
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]
Колокації[ред.]
Прислів'я та приказки[ред.]
Споріднені слова[ред.]
| Найтісніша спорідненість | |
Етимологія[ред.]
Від др. гоньба, далі псл. *gonьba, що виникло зі сполуки псл. *goniti із наростком псл. *-ьba.
Переклад[ред.]
| Список перекладів | |
Джерела[ред.]
Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1982. Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с.