міньба
Українська[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
| відмінок | однина | множина |
|---|---|---|
| Н. | міньба | — |
| Р. | міньби | — |
| Д. | міньбі | — |
| З. | міньбу | — |
| Ор. | міньбою | — |
| М. | міньбі | — |
| Кл. | міньбо* | — |
мінь-ба́
Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка); форми множини не використовуються.
Корінь: -мінь-; суфікс: -б; закінчення: -а.
Вимова[ред.]
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- ж.розм. обмін, міна, розміна. ◆ Клекоче станція.. В одному місці вже йде міньба, в іншому — бійка. Олесь Гончар ◆ — Підпільна організація, наприклад, ні в якому разі не згодиться віддати ваше життя за життя якогось там фашистського виродка. Такої міньби я не дозволю! Юрій Бедзик
Синоніми[ред.]
Антоніми[ред.]
Гіпероніми[ред.]
Гіпоніми[ред.]
Холоніми[ред.]
Мероніми[ред.]
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]
Споріднені слова[ред.]
| Найтісніша спорідненість | |
Етимологія[ред.]
Від др. мѣньба, далі псл. *měnьba, що виникло зі сполуки псл. *měniti із наростком псл. *-ьba.
Переклад[ред.]
| Список перекладів | |
Джерела[ред.]
Этимологический словарь славянских языков / АН СССР. Институт русского языка им. В.В. Виноградова РАН; Редкол. О. Н. Трубачёв (главный ред.) и др. — : Наука , 1993. Выпуск 18: *matoga — *mękyšьka / Ред.: В. А. Меркулова, Ж. Ж. Варбот, Л. А. Гиндин, Л. В. Куркина, И. П. Петлева, Т. В. Горячёва, В. Михайлович, — 1993. — 255 с.