ручай

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	руча́й	ручаї́
Р.	ручаю́	ручаї́в
Д.	ручає́ві ручаю́	ручая́м
З.	ручай	ручаї́
Ор.	ручає́м	ручая́ми
М.	ручає́ві ручаї́ ручаю́	ручая́х
Кл.	ручаю*	ручаї́*

ру-ча́й

Іменник, неістота, чоловічий рід, I відміна (тип відмінювання 7b за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -ручай-.

Вимова

• МФА : [rʊˈt͡ʃɑi̯] (одн.), [rʊt͡ʃɐˈji] (мн.)
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Ручай

Значення

1. невеликий потік води. ◆ Навкруги неї [фортеці] зелена трава, і з одного боку, з-під кам'яної стіни, дзюрчить ручай Джерело — Юрій Яновський, IV, 1959, 46. ◆ Прозорий ручай перетинав стежку Олесь Донченко, Вибр., 1948, 210 * Образно. ◆ А зерно у тій ланці — неначе заграва, на току потече — золоті ручаї… Микола Нагнибіда, Пісня…, 1949, 10
2. у порівняннях. ◆ Потекла його мова, наче глибокий і прозорий ручай Іван І. Волошин, Дні…, 1958, 46 // про будь-яку рідину, що тече по чому-небудь, стікає з чогось. ◆ Піт котився… рясними ручаями Олесь Гончар, Таврія, 1952, 164

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від руча́й «струмок», ручей «тс.» Ч; — рос. руче́й, руча́й, білор. руча́й д.-рус. ручай, ручеи, ручии, пол. ruczaj, ч. (поет.) ručej, словац. ručaj, болг. ручей — загальновизнаної етимології не має; здебільшого пов’язується з болг. ру́квам, рукна «политися; [спалахнути]», руча́ «дзюрчати, буркотати», сербохорв. преру́чити «перелити; пересипати», ч. [rucať] «струменіти», шо містять корені звуконаслідувального походження; припускався зв’язок з рука́ (з первісним значенням «рукав, побічне русло») (Преобр. II 228) і з ч. [ručí] «швидкий», пол. rączy «тс.» (Holub—Lyer 425; Holub—Кор. 317; Варбот 104—105). — Черных II 129; Фасмер III 524—525; Горяев 305; Brückner 467; Machek ESJČ 522; Schuster-Sewč 1249; Matzenauer LF 17, 182—183; Mikl. EW 282. — Пор. ру́чий.

Переклад

Список перекладів
Англійськаen: river (en) Російськаru: ручей (ru) чол.

Джерела

• Словник УЛІФ: ручай