ріпиця
Українська[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
| відмінок | однина | множина |
|---|---|---|
| Н. | рі́пиця | рі́пиці |
| Р. | рі́пиці | рі́пиц |
| Д. | рі́пиці | рі́пицям |
| З. | рі́пицю | рі́пиці |
| Ор. | рі́пицею | рі́пицями |
| М. | рі́пиці | рі́пицях |
| Кл. | рі́пице* | рі́пиці* |
рі́-пи-ця
Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 5a за класифікацією А. А. Залізняка).
Корінь: -ріпиц-; закінчення: -я.
Вимова[ред.]
- МФА: []
прослухати вимову?, файл- УФ: []
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- частина тіла хребетних, що оточує останній (кінцевий) хребець хвостового відділу хребта. ◆ немає прикладів застосування.
- перен. основа, початок чого-небудь. ◆ немає прикладів застосування.
Синоніми
Антоніми
Гіпероніми
Гіпоніми
Холоніми[ред.]
Мероніми[ред.]
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]
У синтаксичних конструкціях в українській мові слово ріпиця вживається як допоміжний виразовий засіб для точнішого висловлення думки:
- «Аж по са́му рі́пицю» — уживається для вираження крайньої межі в чому-небудь; повною мірою, повністю, до решти:
- «Іди, вони (німці) тобі приріжуть (землі). Як одхватять, то аж по саму ріпицю[1]».
- утну́ти по са́му рі́пицю кому. Змусити кого-небудь бути покірнішим, дуже обмеживши у чомусь. «Гаркуша промовчав, понурившись над возом. Ой, утнуть, здається, утнуть по саму ріпицю! Їхнє сьогодні право, що хочуть, те й роблять» (О. Гончар).
Колокації[ред.]
Прислів'я та приказки[ред.]
Споріднені слова[ред.]
| Найтісніша спорідненість | |
Етимологія[ред.]
Від ??
Переклад[ред.]
| частина тіла хребетних, що оточує останній (кінцевий) хребець хвостового відділу хребта | |
| основа, початок чого-небуд | |
Джерела[ред.]
- ↑ "Вир"(роман) - Тютюнник Григорій