ріпиця
Українська
[ред.]Морфосинтаксичні ознаки
[ред.]| відмінок | однина | множина |
|---|---|---|
| Н. | рі́пиця | рі́пиці |
| Р. | рі́пиці | рі́пиц |
| Д. | рі́пиці | рі́пицям |
| З. | рі́пицю | рі́пиці |
| Ор. | рі́пицею | рі́пицями |
| М. | рі́пиці | рі́пицях |
| Кл. | рі́пице* | рі́пиці* |
рі́-пи-ця
Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 5a за класифікацією А. А. Залізняка).
Корінь: -ріпиц-; закінчення: -я.
Вимова
[ред.]- МФА: []
прослухати вимову?, файл- УФ: []
Семантичні властивості
[ред.]Значення
[ред.]- частина тіла хребетних, що оточує останній (кінцевий) хребець хвостового відділу хребта. ◆ немає прикладів застосування.
- перен. основа, початок чого-небудь. ◆ немає прикладів застосування.
Синоніми
Антоніми
Гіпероніми
Гіпоніми
Холоніми
[ред.]Мероніми
[ред.]Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми
[ред.]У синтаксичних конструкціях в українській мові слово ріпиця вживається як допоміжний виразовий засіб для точнішого висловлення думки:
- «Аж по са́му рі́пицю» — уживається для вираження крайньої межі в чому-небудь; повною мірою, повністю, до решти:
- «Іди, вони (німці) тобі приріжуть (землі). Як одхватять, то аж по саму ріпицю[1]».
- утну́ти по са́му рі́пицю кому. Змусити кого-небудь бути покірнішим, дуже обмеживши у чомусь. «Гаркуша промовчав, понурившись над возом. Ой, утнуть, здається, утнуть по саму ріпицю! Їхнє сьогодні право, що хочуть, те й роблять» (О. Гончар).
Колокації
[ред.]Прислів'я та приказки
[ред.]Споріднені слова
[ред.]| Найтісніша спорідненість | |
Етимологія
[ред.]Від ??
Переклад
[ред.]| частина тіла хребетних, що оточує останній (кінцевий) хребець хвостового відділу хребта | |
| основа, початок чого-небуд | |
Джерела
[ред.]- ↑ "Вир"(роман) - Тютюнник Григорій