свійський
Українська[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
відм. | однина (чол. р.) | однина (жін. р.) | однина (сер. р.) | множина |
---|---|---|---|---|
Н. | сві́йський | сві́йська | сві́йське | сві́йські |
Р. | сві́йського | сві́йської | сві́йського | сві́йських |
Д. | сві́йському | сві́йській | сві́йському | сві́йським |
З. | сві́йського (іcт.) сві́йський (неіст.) |
сві́йську | сві́йське | сві́йських (іст.) сві́йські (неіст.) |
О. | сві́йським | сві́йською | сві́йським | сві́йськими |
М. | сві́йськім сві́йському |
сві́йській | сві́йськім сві́йському |
сві́йських |
сві́й-ський
Прикметник, відмінювання 1a.
Корінь: -свійськ-; закінчення: -ий.
Вимова[ред.]
- МФА: [ˈsʲʋʲii̯sʲkei̯]
- прослухати вимову?, файл
- УФ: []
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- який живе при людях, не дикий (про птахів, тварин). ◆ Пан Цибульський любив пополювать, було і слідство вчинить, і качок настріля; коли нема диких, то з досади і свійських лущить. Олекса Стороженко, «I, 1957, 154.»
- який звик до людини; приручений, ручний. ◆ Взяти з лігва мале вовченя, приручити, і ось уже з нього виріс дорослий, але цілком свійський вовк. О. В. Донченко, «III, 1956, 39.»
- перен. розм. покірний, слухняний (про людину та її вдачу). ◆ Вони з диких паничів поставали зовсім свійськими. І. С. Нечуй-Левицький, «II, 1956, 73.»
- розм. звичний. ◆ Настуся заметушилась, бо очевидячки вже позабувала модну заграничну символістичну мову і все збивалась з ролі на мову свійську. І. С. Нечуй-Левицький, « IV, 1956, 243.»
Синоніми[ред.]
Антоніми[ред.]
Гіпероніми[ред.]
Гіпоніми[ред.]
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]
Колокації[ред.]
Прислів'я та приказки[ред.]
Споріднені слова[ред.]
Найтісніша спорідненість | |
Етимологія[ред.]
Переклад[ред.]
який живе при людях, не дикий | |
|
який звик до людини; приручений, ручний | |
покірний, слухняний | |
звичний | |