Шаблон:етимологія:каятися

ка́ятися, ка́яти «дорікати» Ж, ка́яння, каяття́, ка́яний «який розкаявся», ка́ятий «облаяний» Я, зака́ятися «заректися», пока́й «каяття» Нед, пока́йник Нед, покая́нник Нед], покая́ння, покая́нний, розка́ятися «визнати помилковість свого вчинку», розка́яння, розка́яний, спока́ятися «закаятися»; — рос. ка́яться, білор. ка́яцца, др. каяти, каятися, пол. kajać się, чеськ. káti se, словац. kajať sa, в.-луж. каć so, болг. ка́я се «шкодую; визнаю гріх», сербохорв. ка̏jати «мстити(ся)», сербохорв. ка̏jати се, словен. kájati «гудити», kájati se, стсл. каꙗти сѧ; — psl. kajati «гудити, дорікати, картати; карати; відплачувати», пов'язане з čena (<*koina) «ціна»; — споріднене з санскр. cáyatē «мстить, карає», авар. кāy «відплатити; каятися», čikayaṯ «хай розкається, покарає, помститься», kaеa- «відплата»; іє. *куōi- «відплачувати»; непереконливе виведення psl. kajati sę (Vaillant RES 22, 189—190) від займенника ka «як» (з питання типу «як я міг це зробити?»).— Фасмер ІІ 216; Преобр. І 303; Sławski II 22—23; Machek ESJČ 245; БЕР II 304; Skok II 15; ЭССЯ 9, 115—116; Bern. I 469; Pokorny 636—637.— Пор. ціна́.