сербохорватська мова

Матеріал з Вікісловника

Українська
[ред.]

Тип та синтаксичні ознаки[ред.]

сер-бо-хор-ва́т-ська мо́-ва

Стійка словосполука (термін). Використовується як іменна група.

Вимова[ред.]

    • МФА: [serbɔxɔrˈʋɑt͡sʲkɐ ˈmɔu̯ɐ]
  • noicon

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. одна з південнослов'янських мов, основна мова сербів, хорватів, чорногорців та босняків. Відповідно існує чотири стандартизовані варіанти цієї мови: сербський, хорватський, боснійський і чорногорський, які є взаємнозрозумілими. [≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1] ◆ Серби захопили хорватів і їх наука стала всіма силами доводити, ніби хорватська мова — це тільки наріччя сербської, що є тільки одна сербохорватська мова. Іван Огієнко, «Історія української літературної мови», 1949 р. [ГРАК] ◆ Перша епоха охоплює два періоди: 1) сербохорватська мова як частина праслов'янської; 2) як частина південнослов'янської спільної мови і як окрема група — сербо-хорватсько-словенська. Василь Німчук, «Історія Української культури. 9.1. Мова», 2001 р. [ГРАК]
Синоніми
  1. ?
Антоніми
  1. ?
Гіпероніми
Гіпоніми

Етимологія[ред.]

Від ??

Переклад[ред.]

Список перекладів

Джерела[ред.]

У Вікіпедії є стаття