мова
Матеріал з Вікісловника
Зміст
Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]
| відм. | однина | множина |
|---|---|---|
| Н. | мо́ва | мо́ви |
| Р. | мо́ви | мо́в |
| Д. | мо́ві | мо́вам |
| З. | мо́ву | мо́ви |
| О. | мо́вою | мо́вами |
| М. | мо́ві | мо́вах |
| К. | мо́во* | мо́ви* |
мо́-ва
Іменник жіночого роду, відмінювання 1a.
Вимова[ред.]
МФА: [ˈmɔwɑ̽]
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- Засіб спілкування, система умовних позначень, що передають зміст. ◆ немає прикладів застосування.
- Висловлення інформації, спілкування. ◆ немає прикладів застосування.
Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]
- езопова мова
- інша мова
- мова коротка
- мова міжнаціонального спілкування
- наче віднялася мова
- спільна мова
- тільки й мови
Споріднені слова[ред.]
- зменш.-пестливі. форми:
- іменники: метамова, прамова, мовознавець, мовник, мовознавство, мовотворець, мовотворення, кривомовність, тяжкомовність, недомовність, іншомовність, чужомовність, багатомовність, одномовність, двомовність, етномовність, мовчання,мовчазність, мовчазливість, мовчун, мовчальник, мовчак, мовчан, мовчальництво, мовчанка, мовчок, замовчування, умовчування, умовчання, замовчання, відмовчування, немовчність, умовкання, змовкання, замовкання, безмовність, мовець, вимова, мовлення, промова, промовець, розмова
- прикметники: мовний, мовознавчий, мовотворчий, російськомовний, україномовний, недомовний, іншомовний, чужомовний, багатомовний, одномовний, двомовний, етномовний, мовчазний, замовчуваний, замовчаний, неумовчний, немовчний, замовклий, незмовкний, змовклий, невмовкаючий, безмовний, вимовний
- дієслова: мовчати, замовчати, перемовчати, помовчати, промовчати, вимовчати, примовчати, змовчати, умовчати, відмовчатися, мовкнути, умовкати, змовкати, замовкати, примовкати, помовкувати, помовчувати, мовити, умовити, вмовити, розмовляти, промовляти, примовитися, домовитися, замовляти, відмовляти, обмовляти, перемовлятися, змовлятися, обмовитися, примовляти, намовляти, підмовляти, вимовляти, недомовляти і недомовитися
- прислівники: невимовно
Етимологія[ред.]
Псл. *mъlva «гомін», *mъlviti «гомоніти»; — походження остаточно не з'ясоване; розглядається як звуконаслідувальне утворення (Преобр. І 548; Holub—Kop. 227; Младенов 310); зіставляється з дінд. brávīti «говорить», ав. mraoiti «говорить» (Machek ESJČ 369; Герценберг Ир. языкозн. 132); припускається зв'язок з лат. murmurāre «бурмотіти» (Holub—Kop. 227), prō-mulgāre «оголошувати, обнародувати» (Szemerenyi Emérita 22, 159—160), з псл. mel-/mol- «молоти» (Schuster—Šewc 945).— Кобилянський Мовозн. 1976/6, 31; Фасмер—Трубачев II 641; Brückner 345.
