а

Матеріал з Вікісловника
Перейти до: навігація, пошук

Українська[ред.]

А — в українській мові:

Іменник[ред.]

значення[ред.]

  1. Перша літера українського алфавіту на позначення голосного звука «а».

Фразеологізми[ред.]

  1. від а до я (від а до зет) - від по­чатку до кінця; усе.

Сполучник[ред.]

Протиставний[ред.]

Значення[ред.]

  1. поєднує речення, про­тиставлені змістом одне одному; значенням близький до але, проте, навпаки ◆ Згода дім будує, а не­згода руйнує Номис
    1. із часткою не (сполучення н е, або а н е) поєднує речення (або члени речення), з яких одне виключається іншим ◆ Не питай старого, а бувалого Номис
  2. поєднує речення (або члени речення), не відповідні одне одному змістом, причому зміст другого суперечить сподіваному змістові, що випливає з першого; але, проте, однак ◆ Бачить під лісом, а не бачить під носом Номис
  3. поєднує протилежні змістом речення або члени речення, які мають відтінок допустовості; проте, однак, все-таки ◆ - Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спати, спати, І спати на волі Шевченко
    1. поєднує підрядне допустове речен­ня з головним ◆ Коли ідеш ти самотою, То хоч якатвоя тропа, А перед безвістю глухою Душа опиниться сліпа Рильський

Переклад[ред.]

Зіставний[ред.]

Значення[ред.]

  1. поєднує члени речення або й ці­лі речення, в яких зіставляються одночасні дії; значен­ням наближається до тим часом, у той же ч а с ◆ Катерину чорнобриву В полі поховали, А славнії запорожці В степу побратались Шевченко

Приєднувальний[ред.]

Значення[ред.]

  1. приєднує нові речення або члени речення при послідовному викладі думок, опи­сові ряду предметів чи явищ ◆ Багатим та скупим вли­вали Розтопленеє срібло в рот. А брехунів там застав­ляли Лизать гарячих сковород Котляревський
  2. у сполученні з прислівниками часу або словами, що означають час, уживається для поєднання речень або членів речення, зв'язаних між собою часовою послі­довністю ◆ [Русалка Польова:] Мак мій жаром червонів, а тепер він почорнів Леся Українка
    1. поєднує речен­ня, які виражають послідовність подій або порядок роз­ташування чого-небудь у просторі ◆ Виходжу я од Ма­русі, і вона мене до воріт доводить, а за нею дітки то-потять дрібненько-важкенько... Марко Вовчок
  3. приєднує до того чи іншого слова в реченні наступ­не речення або члени речення, які розвивають, допов­нюють висловлену думку ◆ Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася Марко Вовчок
    1. приєднує речення мети, часу, причини, умови, надаючи їм більшої виразності, посилюючи їх значення ◆ Цар Микола її [волю] приспав. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить Шевченко
    2. приєднує вставні слова або речення у такому ж самому значенні ◆ В тім городі жила Дидона, А город звався Карфаген, Розумна пані і моторна, Для неї трохи сих імен Котляревський
    3. у сполуч. зі сл. і н о д і, к р і м т о г о, найбіль­ше, особливо, може; тим більше, го­ловне, по-друге та ін. приєднує речення і члени речення, які додатково характеризують або оці­нюють висловлену думку ◆ Уся хатня робота припала Гафійці, а найбільше мороки завдавали їй свині Коцюбинський
    4. приєднує речення, які вказують на результат дії, що випливає з попереднього речення ◆ Голова задумала, а ноги несуть Номис
    5. у сполуч. зі сл. тому, через те, отже, значить і т. ін. приєднує речення або члени речення, які вказують на висновок, що випливає з попереднього речення ◆ Як і кожному авто­рові, а значить, і мені хотілось, щоб переклади ви­йшли найкращими Коцюбинський
    6. у сполуч. зі сл. все через. приєднує речення або члени речен­ня, в яких розкривається причина того, про що йшла мова раніше ◆ Не знаю вже, що з собою діяти. А все через перевтому Коцюбинський
  4. уживається на початку речень, в основному пи­тальних ◆ Підійшов до іх сусіда, привітавсь та й каже: «А чи чули ви, що коло Чорного гаю розбої?» Марко Вовчок
    1. уживається на початку речень, що виражають несподіваний перехід до іншої думки або теми розмови ◆ Може б Ви вияс­нили їм [редакторам] мету обміну часописами. Буду дуже вдячний за поміч. А що чува пи про ювілейний збір­ник «Свободи»? Коцюбинський

Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]

Переклад[ред.]

Приєднально-підсилювальний[ред.]

  1. у сполуч. із займ. і присл. як, який, скільки, що та ін. приєднує речення (здебільшого пптальні чи окличні) або члени речення, підсилюючи виразність їх змісту ◆ Здоровенька була, Лисичко! Поласуй з нами, молодичко! А виноград же то який! Глібов

Єднальний[ред.]

  1. діал. має значення спол. «і» ◆ Коню сивий, будь щасливий а не спотикайся Чубинський

Частка[ред.]

Питальна або спонукальна для підсилення мови;

Вигук[ред.]

  1. виражає здогад, здивування і т. ін. ◆ Яким, видно, помітив гнідкову думку й почав його докоряти: — А, не хочеш? Угинаєшся?.. Не хотів і Яким уставати, та, бач, збудили... (Панас Мирний, Зібрання творів, том IV, 1955, 310);
  2. Виражає незадоволення, досаду, погрозу, зло­радство.— ◆ Якби можна, забив би я оце парочку диких гусей та засмажив на маслі.. — А-а! не дратуйте ж бо!.. (Коцюбинський, Зібрання творів, І, 1955, 199);
  3. Виражає переляк, відчай, біль. — ◆ Щоб оце хтось прийшов на виноградник, зрубав його, спалив, знищив хліб святий — а-а! (Коцюбинський, Зібрання творів, І, 1955, 203);

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]

  • Словник української мови в 11-ти томах, К.: Наукова думка, том І, 1970
  • Бондаренко І., Хіно Т. Українсько-японський словник / За ред. Ю. О. Карпенка. Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 1997. — 250 с.