вандри
Українська[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
відмінок | однина | множина |
---|---|---|
Н. | — | ва́ндри |
Р. | — | ва́ндрів |
Д. | — | ва́ндрам |
З. | — | ва́ндри |
Ор. | — | ва́ндрами |
М. | — | на/у ва́ндрах |
Кл. | — | ва́ндри |
ва́н-дри
Іменник, неістота, I відміна (тип відмінювання мн. <4a> за класифікацією А. А. Залізняка); форми однини не використовуються.
Корінь: -вандр-; закінчення: -и.
Вимова[ред.]
- МФА: [ˈʋɑndre]
- прослухати вимову?, файл
- УФ: []
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- зах. мандри. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
Синоніми
- ↑ ?
Антоніми
- ↑ ?
Гіпероніми
- ↑ ?
Гіпоніми
- ↑ ?
Холоніми[ред.]
Мероніми[ред.]
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]
Колокації[ред.]
Прислів'я та приказки[ред.]
Споріднені слова[ред.]
Найтісніша спорідненість | |
Етимологія[ред.]
Від нім. wandern «бродити, блукати, мандрувати», як і нім. wandeln «блукати, прогулюватися», споріднене з нідерл. wanderen, дфриз. wondria, дав.-англ. wandrian, англ. wander, данськ. vandre, шв. vandra «тс.», дав.-англ. wendan «обертатися, обходити», windan «вертіти, крутити», н.-нім. winden «вити»; українські форми з початковим м виникли, очевидно, внаслідок регресивної дисиміляції у дієслівній основі вандрува-; рос. мандри́ха «волоцюга», мандрова́ть «мандрувати, тинятися, швендяти», білор. вандрава́нне, пол. wędrowanie, чеськ. vandr, словац. vandry, в.-луж. wandrak «блукач», н.-луж. wandrowanje
Переклад[ред.]
Список перекладів | |