прогнилий
Українська[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
| відм. | однина (чол. р.) | однина (жін. р.) | однина (сер. р.) | множина |
|---|---|---|---|---|
| Н. | прогни́лий | прогни́ла | прогни́ле | прогни́лі |
| Р. | прогни́лого | прогни́лої | прогни́лого | прогни́лих |
| Д. | прогни́лому | прогни́лій | прогни́лому | прогни́лим |
| З. | {{{з (чол)}}} | прогни́лу | прогни́ле | {{{з (мн)}}} |
| О. | прогни́лим | прогни́лою | прогни́лим | прогни́лими |
| М. | прогни́лому прогни́лім |
прогни́лій | прогни́лому прогни́лім |
прогни́лих |
про-гни́-лий
Пасивний дієприкметник.
Префікс: про-; корінь: -гни-; суфікс: -л; закінчення: -ий.
Вимова[ред.]
- МФА : [prɔˈɦnɪlei̯] (одн.), [prɔˈɦnɪlʲi] (мн.)
прослухати вимову?, файл- УФ: []
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- дієприкм. минулого часу, пасивного стану до прогнити .
- у знач. прикм. ◆ На сучку верби висів прогнилий ятір Тют., Вир, 1964, 377 // ◆ Напевне, здригнулася і прогнила душа штаб-ротмістра, коли він побачив біля образа божої матері в крові двох жінок Стельмах, І, 1962, 644
- у знач. ім. прогни́ле, -лого, с., перен. те, що деградувало, занепало. ◆ Художнє слово не тільки підносило все прекрасне, світле і радісне в нашому житті, але було й ювеналовим бичем, що вражав все негативне, прогниле й омертвіле, яке перешкоджає рухові вперед Іст. укр. літ., II, 1956, 319 ◆ Морально очищаючи людину і вбиваючи усе прогниле, реакційне, служить [сміх] передовим ідеалам віку Мист., 5, 1966, 9
Синоніми[ред.]
Антоніми[ред.]
Гіпероніми[ред.]
Гіпоніми[ред.]
Холоніми[ред.]
Мероніми[ред.]
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]
Колокації[ред.]
Прислів'я та приказки[ред.]
Споріднені слова[ред.]
| Найтісніша спорідненість | |
Етимологія[ред.]
Від ??
Переклад[ред.]
| Список перекладів | |