церковнослов'янська мова
Українська
[ред.]Тип та синтаксичні ознаки
[ред.]цер-ков-но-сло-в'·я́н-ська мо́-ва
Стійка словосполука (термін). Використовується як іменна група.
Вимова
[ред.]- МФА: [t͡sɛ̝rˌkɔu̯nɔ̝slɔ̝u̯ˈjɑnʲsʲkɑ̽ ˈmɔwɑ̽]
Семантичні властивості
[ред.]Значення
[ред.]- пізня старослов'янська мова (XI-XVII ст.), мова релігійної літератури у східних і південних слов'ян ◆ Церковнослов'янська мова богослужіння була, звичайно, зрозумілішою для народу, ніж латинська мова католицького культу. О. І. Білецький, «Від давнини до сучасності, I», 1960 р. ◆ Учителькою була… матушка Раїса. Вона викладала російську й церковнослов'янську мови, закон божий, арифметику і навіть астрономію. Олесь Донченко, «III», 1956 р.
Етимологія
[ред.]Похідне утворення від церква та слов'яни, див.
Переклад
[ред.]| Список перекладів | |
Джерела
[ред.]• Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 203.