церковнослов'янська мова

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Тип та синтаксичні властивості[ред.]

цер-ков-но-сло-в'·я́н-ська мо́-ва

Усталене словосполучення (термін). Ужиток: як іменна група.

Вимова[ред.]

МФА: [t͡sɛ̝rˌkɔu̯nɔ̝slɔ̝u̯ˈjɑnʲsʲkɑ̽ ˈmɔwɑ̽]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. Пізня старослов'янська мова (XI-XVII ст.), мова релігійної літератури у східних і південних слов'ян ◆ Церковнослов'янська мова богослужіння була, звичайно, зрозумілішою для народу, ніж латинська мова католицького культу. О. І. Білецький, «Від давнини до сучасності, I», 1960 р. ◆ Учителькою була… матушка Раїса. Вона викладала російську й церковнослов'янську мови, закон божий, арифметику і навіть астрономію. Олесь Донченко, «III», 1956 р.

Етимологія[ред.]

Похідне утворення від церква та слов'яни, див.

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 203.