Українська

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я		звікува́в	звіку́ю	—
Ти		звікува́в звікува́ла	звіку́єш	звіку́й
Він Вона Воно		звікува́в звікува́ла звікува́ло	звіку́є	—
Ми		звікува́ли	звіку́єм(о)	звіку́ймо
Ви		звікува́ли		звіку́йте
Вони		звікува́ли	звіку́ють	—
Дійсн. дієприкм. мин. ч.	—
Дієприсл. мин. ч.	звікува́вши
Дієприкм. пас. мин. ч.	звіко́ваний
Безособова форма	звіко́вано

зві-ку-ва́-ти

Префікс: з-; корінь: -вік-; суфікс: -ува; дієслівне закінчення: -ти.

вимова^{?, файл}

Шаблон:док. вікувати. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Але що-ж , коли большевики відірвані від землі, жиють в брошурках і в хмарах, хотять укази диктувати тим, що звікували при праці на землі, і тою працею годували і годують тих хмарників, щ о видають для них укази паперові! Джерело — commons:Свобода._(Українська_газета_у_США)._1920._№063.pdf.

Найтісніша спорідненість

Від ??

Список перекладів
Російська_ru: [[ Російська\|]] ^(ru)