я

Матеріал з Вікісловника

Я, я[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

Буква кирилиці. 30-я в болгарській, 32-а в білоруській, 33-я в українській і російській абетці, в усіх чотирьох — остання буква (в українській абетці до 1990-го року — передостання); із сербської абетки вилучено в середині XIX століття, у македонську її й не вводили. Також дану букву використовують і в інших писемностях неслов'янських мов.

Вимова[ред.]

Uk-я
Ru-я (ʲa)

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. незм.с. Тридцять перша буква української абетки, що познача сполуку /j/ або м'яку шелестівку з голосівкою /a/.◆ — «Я, я»! «Я» — остання буква в алфавіті, — обриває він Тимка. — Потрібні йому твої поради — вибереться якось і сам Юрій Збанацький, «Таємниця...»

Гіпероніми[ред.]

  1. буква.

Етимологія[ред.]

Сягає юса малого.

Джерела[ред.]

Українська
[ред.]

іменник[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відмінок однина множина
Н. я я
Р. я я
Д. я я
З. я я
Ор. я я
М. я я
Кл. я* я*

я

Іменник середнього роду, незмінний (відмінювання 0).


Корінь: -я-.

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. у знач. ім., невідм., с. його вживають, позначаючи усвідомлювану людиною власну сутність, себе в навкіллі. ◆ Огей мовчить. Він заглиблюється в себе, аналізуючи своє внутрішнє «я» як громадянина, наукового діяча, сім'янина і члена великого колективу. Олесь Досвітній ◆ Фізична неволя не дозволяє моєму «я» проявитися. Уляна Кравченко ◆ Майстер сцени мусить мобілізувати всі можливості свого творчого «я», своє знання життя, свою ідейну озброєність на глибоке проникнення у внутрішнє єство тієї людини, яку він покликаний втілити на сцені. Амвросій Бучма
  2. філос. Уживають, визначаючи суб'єкта. ◆ Розмови про те, що людське «я» зберігається в людському мозкові, слушні лише за умови, коли цей мозок діє в людському тілі. Наука і життя

Синоніми[ред.]

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

  1. буква
  2. звук

Гіпоніми[ред.]

Холоніми[ред.]

Мероніми[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Прислів'я та приказки[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Найтісніша спорідненість

Переклад[ред.]

Список перекладів

займенник[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

Займенник.

Відмінок
Називний я
Родовий мене́, до ме́не
Давальний мені́
Знахідний мене́
Орудний мно́ю
Місцевий на/у мені́

Корінь: -я-

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. його вживає мовець, називаючи самого себе. ◆ Я ввечері посумую, А вранці поплачу. Зійде сонце — утру сльози, — Ніхто й не побачить. Т.Г. Шевченко ◆ Мені нічого не видко, тільки небо синіє надо мною. І.Нечуй-Левицький ◆ Я од людей чула. Дитина мені хвора. Б.Д.Грінченко, «Словарь української мови»

Синоніми[ред.]

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Холоніми[ред.]

Мероніми[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Прислів'я та приказки[ред.]

Етимологія[ред.]

Займенник я походить зі стсл. азъ, що розвинувся з псл. (j)azъ. Далі путі розвитку досі нез'ясовано. Труднощі пов'язано з різним відтворенням шелестівок: окремих форм виводять з і.-є. «ĝh», у той час як инших — із і.-є. «ĝ». Також досі не узгоджено й розвиток голосівок. Якщо грецькі й латинські форми сягають і.-є. *eĝōm, то індоіранські й на ділі всі инші сягають *eĝ(h)om з короткістю голосівки. Поширеною є теорія морфологічних відмінностей і.-є. особового займенника 1 ос. одн., тому найдавнішою формою вважають іззовні найпростіше *eĝ-, тоді як *eĝō- пояснюють упливом первинних дієслівних закінчень (1 ос. одн. теп. часу), а *eĝom — упливом уторинних дієслівних закінчень (1 ос. імперфекту). Дана теорія суперечить фактові безумовного емфатичного використання і.-є. *eĝōm/*eĝŏm. Ця стародавня риса емфатичного використання не дає змоги приписувати давнього впливу *eĝōm/*eĝŏm з боку особових форм дієслова, що вже містили в собі вказівку на особу. Одначе з усіма суперечностями одна спільна риса об'єднує відтворених форм — короткість початкового *e- (єдиний вагомий виняток — якість голосівки в хетській і тохарській мові, хоч і його пояснено). На цьому тлі аж надто сильно виокремлено невідповідність початкового і.-є. *е- і слов. *а- (*azъ). Дане питання й досі ґрунтовно не розв'язано. Також не з'ясовано причин відпадіння кінцевого *-zъ (припущено про вплив займенника *ty «ти»). Маючи, з одного боку, і.-є. коротку голосівку, а з иншого, — слов'янську довгу, було б логічно говорити про подовження останньої, що дало б і.-є. > псл. > *ě/*ja > стсл. ѣ/я. Отож багато науковців визначають походження слов. я як неясне. Припущення про стягнення спол. а штибу *еzъ > *azъ не є розв'язком. Також не можна повагом сприймати спроб відтворити форми штибу укр. я ←... *jē, *jō ← і.-є. *H1j-eH1. Пан О.М.Трубачов доволі обґрунтовано припустив, що сучасний займенник я походе зі справжнього слова-речення, що прочитати його можна як *eĝōm*e ĝo eme «ось я!». Тут — указівний займенник, *ĝо — енклітика, а *еmе — основа непрямого відмінка займенника 1 ос. (у данім разі смисл схожий з англ. it is me «це (є) я»). Звідси виходить, що спроби відтворити початкове найстародавніше *еĝ- є безпідставними й марними.

Переклад[ред.]

Список перекладів

Джерела[ред.]

Білоруська
[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

Займенник.

Відмінок
Називний я
Родовий мяне́
Давальний мне́
Знахідний мяне́
Орудний мной, мно́ю
Місцевий на/ў мне́

Корінь: -я-

Вимова[ред.]

Усталені й термінологічні словосполуки, фразеологізми[ред.]

Етимологія[ред.]

Займенник я походе зі стсл. азъ, що розвинувся з псл. (j)azъ.

Російська
[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

Займенник.

Відмінок
Називний я
Родовий меня́
Давальний мне́
Знахідний меня́
Орудний мной, мно́ю
Місцевий на/во мне́

Корінь: -я-

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. Займенник першої особи однини, у множні мы. ◆ Я-то я, да ты-то что ж? Я ли, не я ли! похвальба. Мир вам, и я к вам! Послужи на меня, а я на тебя. Мне что до тебя! Я знаю себя. Где ты, где я (кой-где, мало, редко). Я не я, и котомка не моя! Не я бью, сам себя бьешь. Сперва ты меня повози, а там я на тебе поезжу! Сегодня мне, завтра тебе. Поживешь - увидишь, да и мне скажешь. Ни на себя, ни на людей. Ни себе, ни людям. Ни подо мной, ни надо мной никого нет. Мне что-то не по себе. Отойди от меня, да погляди на себя. Я ли не молодец, мои ль детки не воры? Не тужи обо мне (по мне). Это мне, это тебе, а это мне, дележ. Обо мне что ли речь, я тут! Не мною свет стоит, есть люди, без меня. Кто там? - "Мы!" - А кто вы? - "Калмыки!" - А много ль вас? - "Я одна!" Наш атлас нейдет от нас! Нам бы вот яичко, да еще и облупленное! Мир сотворили, а нас и не спросили! Не нами свет стал, не нами и кончится. Есть и квас, да видно не про нас! Вот я тебя!. Владимір Даль, «Толковый словарь живаго великорускаго языка»
  2. Його вживає мовець, називаючи самого себе. ◆ Я недостоин вас - я это знаю. О.І.Тургенєв ◆ Швабрин и я остались наедине. О.С.Пушкін
    1. дав. в. мне, що виража досаду, побоювання, роздратування під час особистої зацікавлености в чомусь того, хто говоре. ◆ Ох, уж эти мне ребята! О.С.Пушкін
  3. у знач. ім., невідм., с.заст. Його вживають, позначаючи усвідомлювану людиною власну сутність, себе в навкіллі. ◆ "Наивный реализм" всякого здорового человека, не побывавшего в сумасшедшем доме или в науке у философов идеалистов, состоит в том, что вещи, среда, мир существуют независимо от нашего ощущения, от нашего сознания, от нашего Я и от человека вообще. Ленін ◆ Беседовать со своим "я" было для него высшею отрадою. Гончаров ◆ Мой "я" один здесь цел и ненарушим. Вяземский

Синоніми[ред.]

  1. аз
  2. мы
  3. ваш покорнейший слуга
  4. пишущий эти строки
  5. автор этих строк
  6. аз многогрешный
  7. моя персона
  8. ваш покорный слуга
  9. моя особа
  10. автор

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

  1. буква
  2. звук

Гіпоніми[ред.]

Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Займенник я походить зі стсл. азъ, що розвинувся з псл. (j)azъ.