вони
Українська[ред.]
во́ни[ред.]
во́-ни
- МФА: [ˈwɔne]
- форма називного відмінка множини іменника вон ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
вони́[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
| відм. | однина (чол. р.) | однина (жін. р.) | однина (сер. р.) | множина |
|---|---|---|---|---|
| Н. | він | вона́ | воно | вони́ |
| Р. | його́, нього́ | її́, не́ї | його́, нього́ | їх, них |
| Д. | йому́ | їй | йому́ | їм |
| З. | його́, нього́ | її́, не́ї | його́, нього́ | їх, них |
| О. | ним | не́ю | ним | ни́ми |
| М. | на/у ньо́му, ні́м | на/у ні́й | на/у ньо́му, ні́м | на/у ни́х |
| К. | — | — | — | — |
во-ни́
Займенник, особовий, III особа множини.
Корінь: -вон-; закінчення: -и.
Вимова[ред.]
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- уживається на позначення предмета мовлення, вираженого іменником у множині до або після цього займенника ◆ Навіть старі хвалили Гущу. Вони ходили розпитать в нього, чи скоро буде нарізка. М. М. Коцюбинський, «Fata morgana», 1903—1910 рр. [СУМ-11] ◆ Запоріжці Софрон Подобайло і Павло Трамана стояли горді й пишні, як архістратиги або орли. На очах у них теж були сльози, але вони їх не помічали. О. П. Довженко, «Тарас Бульба», 1940—1941 рр. [СУМ-11]
- уживається для вираження пошани до однієї особи будь-якої статі ◆ Довгий і блідий швейцар […], нахиливши до мене своє […] обличчя, сливе прошепотів: — Вони ще не встали… «Вони» — то був редактор. М. М. Коцюбинський, «Випадок», 1927 р. [СУМ-11] ◆ [Лукаш:] Тобі недобра з їх свекруха буде! Леся Українка, «Лісова пісня», 1911 р. [СУМ-11] ◆ — Ех, Тимку, не знаєш ти дядька Мусія: вони в нас хитрі! А. В. Головко, «Мати», 1932—1934 рр. [СУМ-11]
- Синоніми
- Антоніми
- Гіпероніми
- Гіпоніми
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]
Колокації[ред.]
Прислів'я та приказки[ред.]
Споріднені слова[ред.]
| Найтісніша спорідненість | |
Етимологія[ред.]
Від ?
Переклад[ред.]
| Список перекладів | |