Українська

відм.	однина			множина
відм.	чол. р.	сер. р.	жін. р.	множина
Н.	старослов'я́нський	старослов'я́нське	старослов'я́нська	старослов'я́нські
Р.	старослов'я́нського	старослов'я́нського	старослов'я́нської	старослов'я́нських
Д.	старослов'я́нському	старослов'я́нському	старослов'я́нській	старослов'я́нським
З. (^іст./_неіст.)	старослов'я́нського (іcт.) старослов'я́нський (неіст.) {{{з (чол, неіст)}}}	старослов'я́нське	старослов'я́нську	старослов'я́нських (іст.) старослов'я́нські (неіст.) {{{з (мн, неіст)}}}
О.	старослов'я́нським	старослов'я́нським	старослов'я́нською	старослов'я́нськими
М.	старослов'я́нськім старослов'я́нському	старослов'я́нськім старослов'я́нському	старослов'я́нській	старослов'я́нських

ста-ро-сло-в'·я́н-ськи·й

Прикметник, відмінювання 1a.

Корінь: -стар-; корінь: -слов-

стосовний до літературно-писемної культури слов'ян епохи IX—XI ст., пов'язаний з нею. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Перше застосування старослов'янської мови, як і винахід письма для неї, історичний переказ пов'язує з іменами двох староболгарських культурних діячів — Кирила та Мефодія. Історія української літератури в двох томах, т. I, «1954»

Найтісніша спорідненість
іменники: старослов'янізм

Похідне утворення від слов'яни, див.

Список перекладів

старослов'янський