Українська

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я		уві́рував	уві́рую	—
Ти		уві́рував уві́рувала	уві́руєш	уві́руй
Він Вона Воно		уві́рував уві́рувала уві́рувало	уві́рує	—
Ми		уві́рували	уві́руєм(о)	уві́руймо
Ви		уві́рували		уві́руйте
Вони		уві́рували	уві́рують	—
Дійсн. дієприкм. мин. ч.	—
Дієприсл. мин. ч.	уві́рувавши
Дієприкм. пас. мин. ч.	уві́руаний
Безособова форма	уві́руано

у-ві-ру-ва-ти

Префікс: у-; корінь: -вір-; суфікс: -ува; дієслівне закінчення: -ти.

те ж саме, що повірити I. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
глибоко сприйняти якусь ідею. ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ немає прикладів застосування.
глибоко повірити в бога; стати віруючим. ^{[≈ 3]}^{[≠ 3]}^{[▲ 3]}^{[▼ 3]} ◆ Хто увірує й охреститься, буде спасений, а хто не ввірує, засуджений буде. Джерело — Марка 16:15-18.

Найтісніша спорідненість

Від ??

повірити

глибоко сприйняти якусь ідею

глибоко повірити в бога; стати віруючим