Українська

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	адресу́ю	адресува́в	адресува́тиму	—
Ти	адресу́єш	адресува́в адресува́ла	адресува́тимеш	адресу́й
Він Вона Воно	адресу́є	адресува́в адресува́ла адресува́ло	адресува́тиме	—
Ми	адресу́єм(о)	адресува́ли	адресува́тимем(о)	адресу́ймо
Ви	адресу́єте	адресува́ли		адресу́йте
Вони	адресу́ють	адресува́ли	адресува́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.	—
Дієприкм. мин. ч.	—
Дієприсл. теп. ч.	адресу́ючи
Дієприсл. мин. ч.	адресува́вши
Безособова форма	адресо́вано

адресувати (не зазначено розбиття на склади)

Корінь: -адрес-; суфікс: -ува; дієслівне закінчення: -ти.

посилати (лист, телеграму і т. ін.) на певну адресу. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]}
1. писати адресу. ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ Він завжди присилає мені все, адресуючи власною рукою М. М. Коцюбинський
перен. звертати, направляти до кого-небудь (мову, погляд та ін.). ^{[≈ 3]}^{[≠ 3]}^{[▲ 3]}^{[▼ 3]} ◆ Вона чула всі слова, які він адресував Олі, співчувала йому в хвилини розчарувань П. А. Загребельний

Найтісніша спорідненість
дієслова: адресува́тися, переадресува́ти

Від ??

посилати на певну адресу
Болгарська_bg: адресирам Японська_ja: 宛てる (あてる)

писати адресу

звертати, направляти до кого-небудь

Словник УЛІФ: адресувати
Бондаренко І., Хіно Т. Українсько-японський словник / За ред. Ю. О. Карпенка. Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 1997. — 250 с.