акредитувати

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	акредиту́ю	акредитува́в	акредитува́тиму	—
Ти	акредиту́єш	акредитува́в акредитува́ла	акредитува́тимеш	акредиту́й
Він Вона Воно	акредиту́є	акредитува́в акредитува́ла акредитува́ло	акредитува́тиме	—
Ми	акредиту́єм(о)	акредитува́ли	акредитува́тимем(о)	акредиту́ймо
Ви	акредиту́єте	акредитува́ли		акредиту́йте
Вони	акредиту́ють	акредитува́ли	акредитува́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	акредиту́ючи
Дієприсл. мин. ч.	акредитува́вши
Пас. дієприкм. теп. ч.	акредито́ваний
Безособова форма	акредито́вано

а-кре-ди-ту-ва́-ти

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 1a.

Префікс: а-; корінь: -кредит-; суфікс: -ува; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

 прослухати вимову^{?, файл}

УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. фін. давати кому-небудь повноваження на одержання грошей або на проведення торговельних операцій. ◆ Білограй говорив усім, нібито направив у Брянську область одного «ділового чоловіка» заготовляти ліс. Акредитував він його на суму сто п’ятдесят тисяч карбованців Ю. М. Мушкетик
2. дипл. призначати кого-небудь дипломатичним представником в іноземній державі. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).

Синоніми

Антоніми

Гіпероніми

Гіпоніми

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від ??

Переклад

давати повноваження на одержання грошей або на проведення торговельних операцій

призначати кого-небудь дипломатичним представником в іноземній державі

Джерела

• Словник УЛІФ: акредитувати
• Словник української мови в 11-ти томах, К.: Наукова думка, том І, 1970
• Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики /Уклад. і головний редактор В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003 ISBN 966-569-178-3