блукати

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	блука́ю	блука́в блука́ла	блука́тиму	—
Ти	блука́єш	блука́в блука́ла	блука́тимеш	блука́й
Він Вона Воно	блука́є	блука́в блука́ла блука́ло	блука́тиме	—
Ми	блука́єм(о)	блука́ли	блука́тимем(о)	блука́ймо
Ви	блука́єте	блука́ли		блука́йте
Вони	блука́ють	блука́ли	блука́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	блука́ючи
Дієприсл. мин. ч.	блука́вши
Пас. дієприкм. теп. ч.	—
Безособова форма	—

блу-ка́-ти

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 1a.

Корінь: -блук-; суфікс: -а; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

• МФА: []
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. ходити, їздити і т. ін. без певної мети і напрямку. ◆ В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає Т. Г. Шевченко
   1. ходити, їздити навмання, не знаючи шляху, напрямку; блудити. ◆ Хто просто йде, той дома ночує, а хто об'їжджає, той в лісі блукає Матвій Номис
   2. їздити по світі, коли часто змінюєш місце перебування. ◆ Еней в чужих землях блукає, Дружину в поміч набирає Котляревський
   3. розм. робити прогулянку; прогулюватися. ◆ Як люблю я по лісі блукати!… І. Я. Франко
2. перен. поволі рухатися, пересуватися в різних напрямках. ◆ Ніч ясна така… Блідний промінь мляво По стіні блука Грабовський

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми

• блукати очима (блукати поглядом)

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від ??

Переклад

ходити, їздити і т. ін. без певної мети і напрямку

ходити, їздити навмання, не знаючи шляху, напрямку; блудити

їздити по світі, коли часто змінюєш місце перебування

робити прогулянку; прогулюватися

поволі рухатися, пересуватися в різних напрямках

Джерела

• Словник УЛІФ: блукати