Українська

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	блука́ю	блука́в блука́ла	блука́тиму	—
Ти	блука́єш	блука́в блука́ла	блука́тимеш	блука́й
Він Вона Воно	блука́є	блука́в блука́ла блука́ло	блука́тиме	—
Ми	блука́єм(о)	блука́ли	блука́тимем(о)	блука́ймо
Ви	блука́єте	блука́ли		блука́йте
Вони	блука́ють	блука́ли	блука́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	блука́ючи
Дієприсл. мин. ч.	блука́вши
Пас. дієприкм. теп. ч.	—
Безособова форма	—

блу-ка́-ти

Корінь: -блук-; суфікс: -а; дієслівне закінчення: -ти.

ходити, їздити і т. ін. без певної мети і напрямку. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає Т. Г. Шевченко
1. ходити, їздити навмання, не знаючи шляху, напрямку; блудити. ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ Хто просто йде, той дома ночує, а хто об'їжджає, той в лісі блукає Матвій Номис
2. їздити по світі, коли часто змінюєш місце перебування. ^{[≈ 3]}^{[≠ 3]}^{[▲ 3]}^{[▼ 3]} ◆ Еней в чужих землях блукає, Дружину в поміч набирає Котляревський
3. розм. робити прогулянку; прогулюватися. ^{[≈ 4]}^{[≠ 4]}^{[▲ 4]}^{[▼ 4]} ◆ Як люблю я по лісі блукати!… І. Я. Франко
перен. поволі рухатися, пересуватися в різних напрямках. ^{[≈ 5]}^{[≠ 5]}^{[▲ 5]}^{[▼ 5]} ◆ Ніч ясна така… Блідний промінь мляво По стіні блука Грабовський

Найтісніша спорідненість

Від ??

ходити, їздити і т. ін. без певної мети і напрямку

ходити, їздити навмання, не знаючи шляху, напрямку; блудити

їздити по світі, коли часто змінюєш місце перебування

робити прогулянку; прогулюватися

поволі рухатися, пересуватися в різних напрямках