Українська

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	бре́нькаю	бре́нькав бре́нькала	бре́нькатиму	—
Ти	бре́нькаєш	бре́нькав бре́нькала	бре́нькатимеш	бре́нькай
Він Вона Воно	бре́нькає	бре́нькав бре́нькала бре́нькало	бре́нькатиме	—
Ми	бре́нькаєм(о)	бре́нькали	бре́нькатимем(о)	бре́нькаймо
Ви	бре́нькаєте	бре́нькали		бре́нькайте
Вони	бре́нькають	бре́нькали	бре́нькатимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	бре́нькаючи
Дієприсл. мин. ч.	бре́нькавши
Пас. дієприкм. теп. ч.	—
Безособова форма	—

бре́нь-ка-ти

Корінь: -бреньк-; суфікс: -а; дієслівне закінчення: -ти.

утворювати короткі дзвенячі звуки; дзенькати ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Розмова уривалась лише тоді, як бренькав дзвоник на дверях Ю. К. Смолич
на чому. невміло або недбало грати на музичному інструменті ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ Панни познайомились і завели веселу розмову; бренькали на гітарі, а потім пішли танцювати І. С. Нечуй-Левицький

Найтісніша спорідненість

Від ??

Список перекладів

Список перекладів