Українська

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	бряжчу́	бряжча́в	бряжча́тиму	—
Ти	бряжчи́ш	бряжча́в бряжча́ла	бряжча́тимеш	бряжчи́
Він Вона Воно	бряжчи́ть	бряжча́в бряжча́ла бряжча́ло	бряжча́тиме	—
Ми	бряжчи́м(о)	бряжча́ли	бряжча́тимем (-емо)	бряжчі́м(о)
Ви	бряжчи́те	бряжча́ли		бряжчі́ть
Вони	бряжчу́ть	бряжча́ли	бряжча́тиму́ть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	бряжчачи́
Дієприсл. мин. ч.	бряжча́вши
Безособова форма	—

бряж-ча́-ти

Корінь: -бряжча-; дієслівне закінчення: -ти.

недок. ударяючись, утворювати дзвенячі звуки (про металеві, скляні предмети). ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Та ось бряжчать ключі, скриплять завіси, Стукочуть кроки —се сторожа входить І. Я. Франко
1. чим. викликати дзвенячі звуки, вдаряючи по металевих і т. ін. предметах або трусячи ними. ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ Перекупка, як жар, червонолиця, стала проти сонця, бряжчить коралями та вигукує: «Е, е! Коралі добрі!» Марко Вовчок
на чому, розм. невміло або недбало грати на музичному інструменті ◆ Хто хоче — грає або співає, Кому хіть — бряжчить на арфі Марко Вовчок

Найтісніша спорідненість

Від ??

ударяючись, утворювати дзвенячі звуки

викликати дзвенячі звуки, вдаряючи по металевих і т. ін. предметах або трусячи ними

невміло або недбало грати на музичному інструменті