Українська

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	бря́зну	бря́знув бря́знула	бря́зну	—
Ти	бря́знеш	бря́знув бря́знула	бря́знеш	бря́зни
Він Вона Воно	бря́зне	бря́знув бря́знула бря́знуло	бря́зне	—
Ми	бря́знем	бря́знули	бря́знем(о)	бря́знім(о)
Ви	бря́знете	бря́знули		бря́зніть
Вони	бря́знуть	бря́знули	бря́знуть	—
Дійсн. дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. мин. ч.
Дієприкм. пас. мин. ч.
Безособова форма	—

брязнути (не зазначено розбиття на склади)

Корінь: -брязну-; дієслівне закінчення: -ти.

док. неперех. однокр. до брязкати 1. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ — Стукну-брязну підківками, Словами додам! Л. І. Глібов
неперех., розм. важко, з шумом упасти. ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ Мати зробилась як крейда біла; так і брязнула об землю Ганна Барвінок
перех. і неперех., розм. з силою кинути, ударивши об що-небудь. ^{[≈ 3]}^{[≠ 3]}^{[▲ 3]}^{[▼ 3]} ◆ [М и р о н: ] Брат одним блюдом так брязнув об долівку, що тільки іскри полетіли Корнійчук
перех., розм. сильно вдарити. ^{[≈ 4]}^{[≠ 4]}^{[▲ 4]}^{[▼ 4]} ◆ Брязнула невістку по зубах

Найтісніша спорідненість

брязкати

важко, з шумом упасти

з силою кинути, ударивши об що-небудь

сильно вдарити