Українська

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	бунту́ю	бунтува́в	бунтува́тиму	—
Ти	бунту́єш	бунтува́в бунтува́ла	бунтува́тимеш	бунту́й
Він Вона Воно	бунту́є	бунтува́в бунтува́ла бунтува́ло	бунтува́тиме	—
Ми	бунту́єм(о)	бунтува́ли	бунтува́тимем(о)	бунту́ймо
Ви	бунту́єте	бунтува́ли		бунту́йте
Вони	бунту́ють	бунтува́ли	бунтува́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	бунту́ючи
Дієприсл. мин. ч.	бунтува́вши
Пас. дієприкм. теп. ч.	бунто́ваний
Безособова форма	бунто́вано

бун-ту-ва́-ти

Корінь: -бунт-; суфікс: -ува; дієслівне закінчення: -ти.

недок. неперех. здіймати бунт, повстання; брати участь у бунті. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Не село бунтувало, а тільки привідці М. М. Коцюбинський
1. розм. виявляти велике незадоволення або неспокій, роздратування. ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ [О д а р к а: Та що скоїлося, скажи ти мені? Чого ти так бунтуєш та вбиваєшся?, «Панас Мирний»
перех. підбурювати до бунту. ^{[≈ 3]}^{[≠ 3]}^{[▲ 3]}^{[▼ 3]} ◆ Осавула не раз кричав на Миколу, що він бунтує всю громаду в селі І. С. Нечуй-Левицький
1. підбурювати проти кого-небудь. ^{[≈ 4]}^{[≠ 4]}^{[▲ 4]}^{[▼ 4]} ◆ [Рябина:] Ти смієш іще мою дитину проти мене бунтувати? І. Я. Франко
перех., Шаблон:що, перен. хвилювати, бентежити. ^{[≈ 5]}^{[≠ 5]}^{[▲ 5]}^{[▼ 5]} ◆ А тільки барва їх [розмов], мелодія раптова тепер, як і тоді, мені бунтує кров Леся Українка

Найтісніша спорідненість

Від ??

здіймати бунт, повстання; брати участь у бунті

виявляти велике незадоволення або неспокій, роздратування

підбурювати до бунту

підбурювати проти кого-небудь

хвилювати, бентежити