бурлакувати

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	бурлаку́ю	бурлакува́в	бурлакува́тиму	—
Ти	бурлаку́єш	бурлакува́в бурлакува́ла	бурлакува́тимеш	бурлаку́й
Він Вона Воно	бурлаку́є	бурлакува́в бурлакува́ла бурлакува́ло	бурлакува́тиме	—
Ми	бурлаку́єм(о)	бурлакува́ли	бурлакува́тимем(о)	бурлаку́ймо
Ви	бурлаку́єте	бурлакува́ли		бурлаку́йте
Вони	бурлаку́ють	бурлакува́ли	бурлакува́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	бурлаку́ючи
Дієприсл. мин. ч.	бурлакува́вши
Пас. дієприкм. теп. ч.	бурлако́ваний
Безособова форма	бурлако́вано

бур-ла-ку-ва́-ти

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 1a.

Корінь: -бурлак-; суфікс: -ува; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

• • МФА: [bʊrlɐkʊˈu̯ɑte]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. недок. заст. не мати постійної роботи і постійного місця проживання; бути бурлакою (у 1 знач.) ◆ Йому [Миколі] так огидло бурлакувать, так забажалось осістись і оселитись на одному місці І. С. Нечуй-Левицький
2. бути одиноким, несімейним ◆ — Ти б одружився, сину! …Другі твоїх літ дітками любуються, а ти все бурлакуєш! Панас Мирний

Синоніми

Антоніми

Гіпероніми

Гіпоніми

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від ??

Переклад

не мати постійної роботи і постійного місця проживання; бути бурлакою
Російськаru: бурлачить (ru)

бути одиноким, несімейним
Російськаru: скитаться (ru); гопать (ru)

Джерела

• Словник УЛІФ: бурлакувати