гоньба

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відмінок однина множина
Н. гоньба́ -
Р. гоньби́ -
Д. гоньбі́ -
З. гоньбу́ -
Ор. гоньбо́ю -
М. гоньбі́ -
Кл. гоньбо* -

гонь-ба́

Іменник жіночого роду, відмінювання 1d-. Корінь: -гонь-; суфікс: -б-; закінчення: -а́

Вимова[ред.]

  • МФА: [gonʲ'ba]
  • вітчизняна транскрипція: [гон'бá]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. діал. гоніння. ◆ Він перше мав до нього [християнства] неохоту, хоч і не вірив поклепу на віру і не хвалив гоньби на християн. Леся Українка.

Синоніми[ред.]

  1. гонитва, гоніння; утиск.

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Холоніми[ред.]

Мероніми[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від др. гоньба, далі псл. *gonьba, що виникло зі сполуки псл. *goniti із наростком псл. *-ьba.

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]

Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1982. Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с.