іменник

Матеріал з Вікісловника
Перейти до: навігація, пошук

Українська[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відм. однина множина
Н. іме́нник іме́нники
Р. іме́нника іме́нників
Д. іме́нникові
іме́ннику
іме́нникам
З. іме́нник іме́нники
О. іме́нником іме́нниками
М. на/в іме́ннику на/в іме́нниках
К. іме́ннику* іме́нники*

і·ме́н-ник

Іменник чоловічого роду, відмінювання 3a.


Корінь: -імен-; суфікс: -н-ник-

Вимова[ред.]

МФА: []

Loudspeaker.png прослухати вимову?, файл

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. лінгв. самостійна частина мови, що означає назву предмета, поняття, явища ◆ немає прикладів застосування.
  2. ювел. спеціальний знак, що засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів

Синоніми[ред.]

Антоніми[ред.]

  1. -
  2. -

Гіпероніми[ред.]

  1. частина мови, слово
  2. знак

Гіпоніми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

  • зменш.-пестливі форми:
  • іменники:
  • прикметники: іменниковий
  • дієслова:
  • прислівники:

Етимологія[ред.]

Від ??

Переклад[ред.]

частина мови[ред.]

спеціальний знак[ред.]